За лаштунками 90-мільярдної ейфорії

Чому в Європі зростає недовіра до України?

Європейська Комісія після тривалих дебатів ухвалила рішення про виділення Україні 90-мільярдної позики на два роки. Країни ЄС взяли на себе зобов’язання знайти на фінансових ринках відповідну суму, щоб підтримати Україну. В нашій державі цей сприйняли з ейфорією, для якої немає підстав.

Мені доводиться регулярно бувати в країнах ЄС, і спілкуючись з тамтешніми колегами-експертами, я змушений розповідати про особливості «справи Міндіча». Необхідне уточнення: для постсоціалістичних держав створення антикорупційних органів з масштабними повноваженнями це нормальна справа, згадайте антикорупційну прокурорку Лауру Ковеші з Румунії. Проте українські реалії виглядають іншими. Багатьом в Європі кинулися в очі фотографії долари у банківській упаковці, якими НАБУ проілюструвала дії злочинної групи Міндіча. Обурення викликає не той факт, що це американська валюта, проблема в іншому: «Карлсон» та його подільники крали гроші західних платників податків.

Є обтяжуюча обставина: ці гроші, з огляду на реквізити, видано з націоналізованого (!) SENSE банку, який раніше належав Михаїлові Фрідману, народженому у Львові російському олігарху. Здавалося б, контроль Національного банку та Держфінмоніторингу за діями подібних фінансових установ має бути подвійним, навіть потрійним, але катма. Ані Філіп Пронін з Держфінмоніторингу (фігурант розслідування про крадіжки на будівництві фортифікацій у Полтавській області), ані заступник голови НБУ Дмитро Олійник (який придумав цікаву схему переписати на начебто колишню дружину нерухомість у Дубаї) не реагували на «виведення в кеш» десятків мільйонів доларів. Отримали відповідне доручення від кого? Від Андрія Єрмака чи від Андрія Пишного, який очолив Національний банк, зрадивши свого багаторічного політичного партнера Арсенія Яценюка? Публічно відомі етапи збагачення Дмитра Олійника переконливо свідчать, що він не просто спостерігає за рухом грошей. Пікантно, але саме він відстоював обмеження переказів для фізичних осіб сумою у 100 тисяч гривень на місяць.

Минулого тижня фахове британське видання International Business Times опублікувало статтю «Міндічгейт в Україні - це також і банківський скандал». Хтось скаже: «Ну написало британське видання про оборудки українського банкіра», яке це має значення для Європейського Союзу? Подібне припущення може хіба що свідчити про непрофесіоналізм, оскільки інформаційний простір Старого Світу тісно переплетений, і британці часто пишуть про французькі проблеми, німці – про австрійські, а іспанці шмагають французів та португальців. Так працює глобальний європейський інформаційний простір.

Здається, ми не зовсім розуміємо всіх наслідків «справи Міндіча» для європейського політикуму. Подібне мародерство в умовах широкомасштабної російсько-української війни, у процесі врегулювання якої європейці опинилися на других ролях, дасть змогу багатьом опозиційним сьогодні політикам піднятися в атаку проти діючих прем’єрів та президентів. Образно кажучи, «справа Міндіча» допоможе Жордану Барделла стати у 2027 році президентом Франції, і це поки найбільш показовий випадок. При цьому давайте не забувати, що в ніч з 18 на 19 грудня ухвалено політичне рішення, яке буде розписане у першому кварталі. І російська агентура, швидше за все, використає приклад VIP-мародерства в Україні у власних інтересах. Найгірше полягає в тому, що інформаційним кремлядям нічого не треба вигадувати, вони оперують фактами, ганебними для України в умовах війни.