Мобілізація автомобілів – анахронізм та корупційні ризики
Не варто силою відбирати «залізних коней» у співгромадян. Є кращий вихід
Сили оборони України постійно потребують колісного транспорту. Це не новина. Позаяк, майже кожен українець або збирав на «корч» для своїх близьких або знайомих, чи то незнайомих захисників.
На жаль, Українська держава виявилася не здатною під час широкомасштабного вторгнення забезпечити ЗСУ таким витратним матеріалом як автомобіль. Факторів багато. Авто в зоні виконання задач потрібні для військово-побутових цілей. Система волонтерської допомоги дозволяла бути значно більш гнучкими з використанням автівок. Це підвищувало мобільність підрозділів, давало можливість отримувати волонтерські передачі, робити закупки, а також звісно підвозити окреме спорядження туди, де це безпечно.
Нещодавно розпочалось так зване «впровадження в Україні порядку виконання військово-транспортного обов’язку». Фактично - безоплатне залучення транспорту та техніки підприємств на умовах повернення після демобілізації. Для цього видали окремий наказ Міністерства оборони України.
Очевидно, що ця мобілізація авто є пережитком радянської системи. У СРСР автомобілі перебували у власності державних транспортних підприємств. Забирати сьогодні автомобілі у приватних перевізників чи фермерів – крок абсолютно неефективний.
Є пряма загроза знищення логістичних ланцюгів, які є основою стабільного функціонування економіки. Це може призвести до економічних негараздів, паралізує процеси постачання сировини та відвантаження готової продукції, спричинить масові зриви контрактів, штрафні санкції та знищення довіри міжнародних партнерів, що вдарить по репутації українських компаній всередині країни на світовому ринку. Принагідно нагадаю, що чимало підприємств і без того допомагають нашим захисникам своїм транспортом.
Вилучення транспортних засобів з підприємств повертає Україну до моделі закритої економіки радянських часів, де централізоване керування та вилучення ресурсів призводило до економічної стагнації та деградації. Навіть під час війни ми не можемо допустити руйнування економіки, адже саме наші підприємства забезпечують країну ресурсами для боротьби та виживання.
Але є і інший бік: подібний підхід спричиняє корупцію. Якщо в тебе на фермі заберуть дві машини, а на сусідській - жодної, чи це означатиме, що сусід «заніс»? Навіть, якщо не заніс, то ти будеш переконаний що так і відбулось, і спробуєш піти «запропонувати». Це лише розкрутить маховик корупції. Додайте повне ігнорування запиту на справедливість, який існує в суспільстві.
Якщо держава вже вирішила розвантажити волонтерів і нарешті зайнятись питанням автомобілів в армії, то є зрозуміле рішення. Україна повинна негайно звернутися за допомогою до міжнародних партнерів для забезпечення Збройних Сил України необхідними транспортними засобами. У країнах НАТО достатньо автомобілів, і це, зрештою, не летальне озброєння. Цілком вірогідно, що кілька тисяч авто ЗСУ можна отримати в максимально короткі терміни. Перевагою є і абсолютно зрозуміла система не лише отримання, а й поставки до підрозділів транспорту. За нього не треба буде потім платити власникам, він буде кращої якості. Бо уявити собі, в якому стані автомобілі у наших аграріїв, промисловців, портовиків, перевізників, неважко. Який там пробіг, і скільки вони ще проїдуть. Чому досі такого запиту не було - таємниця, нам відомі лише окремі випадки ініціатив окремих урядів чи донорів.
Замість радянської системи «забрати», необхідно створити систему залучення партнерів. Тобто ефективних комунікацій міждержавного рівня. Нагадаю, що саме автотранспорт був основним пунктом ленд-лізу під час Другої світової війни – близько 450 тис. позашляховиків, вантажівок, мотоциклів тоді отримав СРСР від союзників. Нам зараз може вистачити і десятої частини від цього обсягу.
- Як ефективно подати скаргу до УДАБК: кейс забудови в прибережній смузі Дніпра Павло Васильєв вчора о 13:54
- На росії існує лише одна церква – це терор Володимир Горковенко 30.05.2025 22:44
- Чому в Україні судять військових так, ніби війни немає? Валерій Карпунцов 30.05.2025 14:32
- Ритейл уже не про полиці: нова екосистема бізнесу Олег Вишняков 30.05.2025 13:13
- Про обопільну вину у справах ДТП та страховку Світлана Приймак 30.05.2025 11:48
- Чому досі немає легших бронежилетів для ЗСУ: історія марнотратства та байдужості Дана Ярова 30.05.2025 11:46
- Чому водень потребує політики, а не лише технологічного прориву? Олексій Гнатенко 30.05.2025 11:13
- Як аграрний бізнес стає жертвою рейдерства і як цьому запобігти Сергій Пагер 30.05.2025 09:08
- Відсутність доходу як підстава для звільнення від сплати судового збору: судова практика Арсен Маринушкін 30.05.2025 08:39
- Мінфін проігнорував вимоги громадськості підвищити акциз на ТВЕН Артур Парушевскі 29.05.2025 18:58
- Підроблені документи: правовий компас Дмитро Зенкін 29.05.2025 16:47
- Хрестоматія винахідництва. Системно-синергетична методика Вільям Задорський 29.05.2025 14:43
- Кібербезпека: до яких викликів готуватися у 2025 році Андрій Михайленко 29.05.2025 14:12
- Як реалізувати переважне право купівлі частки ТОВ? Альона Пагер 29.05.2025 11:36
- Кенселінг як штучний контроль Михайло Зборовський 28.05.2025 13:21
- Рівність у регламентах, асиметрія на практиці: дебютні уроки конкурсу в апеляцію 1185
- Чому в Україні судять військових так, ніби війни немає? 301
- Оцінка доказів в аудиті та кримінальному процесі: точки дотику з точки зору ШІ 146
- Експертне дослідження шахрайських схем: практичні аспекти для адвокатів 140
- Промптинг як нова необхідна навичка: чому вона важлива для кожного 93
-
Україна оголосила, що не виплатить понад $665 млн власникам ВВП-варантів
Фінанси 12399
-
Нове житло на межі зникнення. Що говорить статистика про кризу на ринку нерухомості
Бізнес 9040
-
Фахівці назвали доступний і недорогий продукт, що знижує рівень холестерину
Життя 8582
-
Німецький виробник одягу Gerry Weber закриває всі магазини – бренд викупили іспанці
Бізнес 7165
-
Польща обирає президента. Хто з кандидатів кращий для України – Тшасковський чи Навроцький
6865