Мобілізація автомобілів – анахронізм та корупційні ризики
Не варто силою відбирати «залізних коней» у співгромадян. Є кращий вихід
Сили оборони України постійно потребують колісного транспорту. Це не новина. Позаяк, майже кожен українець або збирав на «корч» для своїх близьких або знайомих, чи то незнайомих захисників.
На жаль, Українська держава виявилася не здатною під час широкомасштабного вторгнення забезпечити ЗСУ таким витратним матеріалом як автомобіль. Факторів багато. Авто в зоні виконання задач потрібні для військово-побутових цілей. Система волонтерської допомоги дозволяла бути значно більш гнучкими з використанням автівок. Це підвищувало мобільність підрозділів, давало можливість отримувати волонтерські передачі, робити закупки, а також звісно підвозити окреме спорядження туди, де це безпечно.
Нещодавно розпочалось так зване «впровадження в Україні порядку виконання військово-транспортного обов’язку». Фактично - безоплатне залучення транспорту та техніки підприємств на умовах повернення після демобілізації. Для цього видали окремий наказ Міністерства оборони України.
Очевидно, що ця мобілізація авто є пережитком радянської системи. У СРСР автомобілі перебували у власності державних транспортних підприємств. Забирати сьогодні автомобілі у приватних перевізників чи фермерів – крок абсолютно неефективний.
Є пряма загроза знищення логістичних ланцюгів, які є основою стабільного функціонування економіки. Це може призвести до економічних негараздів, паралізує процеси постачання сировини та відвантаження готової продукції, спричинить масові зриви контрактів, штрафні санкції та знищення довіри міжнародних партнерів, що вдарить по репутації українських компаній всередині країни на світовому ринку. Принагідно нагадаю, що чимало підприємств і без того допомагають нашим захисникам своїм транспортом.
Вилучення транспортних засобів з підприємств повертає Україну до моделі закритої економіки радянських часів, де централізоване керування та вилучення ресурсів призводило до економічної стагнації та деградації. Навіть під час війни ми не можемо допустити руйнування економіки, адже саме наші підприємства забезпечують країну ресурсами для боротьби та виживання.
Але є і інший бік: подібний підхід спричиняє корупцію. Якщо в тебе на фермі заберуть дві машини, а на сусідській - жодної, чи це означатиме, що сусід «заніс»? Навіть, якщо не заніс, то ти будеш переконаний що так і відбулось, і спробуєш піти «запропонувати». Це лише розкрутить маховик корупції. Додайте повне ігнорування запиту на справедливість, який існує в суспільстві.
Якщо держава вже вирішила розвантажити волонтерів і нарешті зайнятись питанням автомобілів в армії, то є зрозуміле рішення. Україна повинна негайно звернутися за допомогою до міжнародних партнерів для забезпечення Збройних Сил України необхідними транспортними засобами. У країнах НАТО достатньо автомобілів, і це, зрештою, не летальне озброєння. Цілком вірогідно, що кілька тисяч авто ЗСУ можна отримати в максимально короткі терміни. Перевагою є і абсолютно зрозуміла система не лише отримання, а й поставки до підрозділів транспорту. За нього не треба буде потім платити власникам, він буде кращої якості. Бо уявити собі, в якому стані автомобілі у наших аграріїв, промисловців, портовиків, перевізників, неважко. Який там пробіг, і скільки вони ще проїдуть. Чому досі такого запиту не було - таємниця, нам відомі лише окремі випадки ініціатив окремих урядів чи донорів.
Замість радянської системи «забрати», необхідно створити систему залучення партнерів. Тобто ефективних комунікацій міждержавного рівня. Нагадаю, що саме автотранспорт був основним пунктом ленд-лізу під час Другої світової війни – близько 450 тис. позашляховиків, вантажівок, мотоциклів тоді отримав СРСР від союзників. Нам зараз може вистачити і десятої частини від цього обсягу.
- Стейкхолдери – основний локомотив сучасної якісної освіти Сергій Пєтков вчора о 10:49
- "Спорт внє палітікі?". Як би ж то! Країна-агресор хоче повернутися у міжнародний спорт Володимир Горковенко вчора о 10:10
- Землі заказника "Лівобережний" у Дніпрі: історія зміни статусу та забудови Павло Васильєв 08.05.2025 22:23
- Пам'яті жертв Другої Світової війни або чому ми не святкуємо! Дмитро Пульмановський 08.05.2025 16:11
- Що робити, коли дії співробітника призвели до фінансових втрат? Олександр Висоцький 08.05.2025 11:13
- Кабальні "угоди Яресько" блокують економічне відновлення України Любов Шпак 08.05.2025 11:09
- Изменения в оформлении отсрочки от мобилизации с 06.05.2025 Віра Тарасенко 07.05.2025 23:36
- Безбар’єрність у лікарнях: чому доступ до медичних послуг виходить за межі пандусів Ігор Ткаченко 07.05.2025 15:10
- Де отримати криптоліцензію у 2025 році? Юлія Барабаш 07.05.2025 12:25
- Як сплачує податки та подає звітність контрольована іноземна компанія (КІК) Сергій Пагер 07.05.2025 09:19
- Тренди світових витрат засобами візуалізації: військо, освіта, охорона здоров’я Христина Кухарук 06.05.2025 19:13
- Як роботодавцю повернути кошти, сплачені працівнику за скасованим рішенням суду Альона Прасол 06.05.2025 14:30
- Чому підприємці бояться виходити на новий рівень і як подолати цей бар’єр? Олександр Висоцький 06.05.2025 14:12
- "Ситник проти України" – чи може справедливість бути упередженою? Дмитро Зенкін 06.05.2025 12:57
- Нові правила подачі заявок на торговельні марки Сергій Барбашин 06.05.2025 11:45
- Літо, тераси та куріння: чи є заборона для літніх майданчиків? 185
- Регіональні тренди запитів "Відео ШІ" в Україні: піки, спад і соціальні фактори 178
- Безбар’єрність у лікарнях: чому доступ до медичних послуг виходить за межі пандусів 138
- Тренди світових витрат засобами візуалізації: військо, освіта, охорона здоров’я 113
- Чому ми приймаємо нелогічні фінансові рішення? 104
-
Нове житло на межі зникнення. Що говорить статистика про кризу на ринку нерухомості
Бізнес 6256
-
Угода Україна–США: три ключові вигоди для нашої держави
Думка 6149
-
Три хвилі приморозків. Хто збанкрутує, а хто – заробить
Бізнес 4352
-
Сі переграв Трампа: Кремль фактично здає Росію Китаю
Думка 4248
-
8 травня. Чи можлива українська історія Другої світової
Думка 3626