Навіщо потрібні стандарти журналістики

Цього розуміння немає не лише серед споживачів медіапродукту, а й серед самих журналістів. Тому медіа існують ніби "без правил", без стандартів.

Я вирішив трохи пояснити, що це таке й навіщо воно потрібне. Насамперед читачам, бо медійники, в принципі, мають їх знати "назубок".

Саме якщо споживачі продукту розрізнятимуть, де інфа подана за стандартами, а де ні — то це миттєво вплине на перегляди й змусить медіа змінюватися.

Почну з першого прикладу. Ми всі прагнемо, щоб нас лікували за протоколами, досвідчені хірурги з нормальною освітою, перевіреними ліками, щоб возили таксисти з чесно отриманими правами, щоб ремонт робили люди з досвідом і вміннями.

Усі ці писані або неписані правила цих професій, протоколи й методики — запорука якісного надання послуг. Вони всі випрацьовані роками й досвідом.

Так само і в журналістиці є набір своїх правил (стандартів), навичок та елементів професійної етики (зафіксованої у відповідних кодексах).

Ці стандарти (про етику й навички — іншим разом) склалися роками, історично, їх ніхто особливо не видумував. Підтверджені вони довірою читачів і глядачів, досвідом судових справ і численними прикладами в аналогічних ситуаціях. Вони мають фундамент у базових правах людини й допомагають їх не порушувати. Це схоже на звичаєве право.

Так, поки що не в нас — але в розвинених суспільствах це саме так і працює. Стандарти потрібні, щоб справді інформувати, а не перекручувати, не нагнітати, не обманювати та не збурювати народ.

Виявилося, що в тих країнах, де існують якісні медіа — довіра до них під час пандемії зросла, а не впала. У Фінляндії, наприклад, — на 36 відсотків.

Бо саме з якісних медіа люди отримували справді важливу для них інформацію, а не з соцмереж, пліток чи промов політиків, що їх ретранслювали неякісні медіа.

Точна, повна, збалансована інформація (саме інформація, а не емоційний контент чи взагалі вигадки) дозволяє налагоджувати своє життя, отримувати знання, які справді вагомі й потрібні.