Війна дозволяє Україні не виконувати ЄКПЛ

І. УМОВИ

Пункт 1 ст. 15 ЄКПЛ передбачає 3 умови відступу від зобов'язань:

- війна чи інша суспільна небезпека, яка загрожує життю нації;

- заходи у відповідь в межах обставин; та

- не суперечать міжнародному праву.

Мета ст. 15 – дозвіл державі відхилитись від зобов'язань для захисту населення від ризиків. Загроза життю нації оцінюється з відомих на момент відступу фактах (A. and Others v. the United Kingdom, § 177).

Події в Україні – війна, яка загрожує життю нації.

«Суспільна небезпека, яка загрожує життю нації» – виняткова кризова ситуація або надзвичайна ситуація, яка впливає на населення і загрожує звичному життю (Lawless v. Ireland (№3), § 28).

Криза чи загроза мають бути винятковими – недостатньо звичайних заходів чи обмежень для дотримання безпеки, здоров’я та порядку (Denmark, Norway, Sweden and Netherlands v. Greece, § 153).

Надзвичайна ситуація повинна існувати чи бути неминучою. Криза регіону може прирівнюватись до суспільної небезпеки, яка загрожує «життю нації» (Ireland v. the United Kingdom, § 205); Aksoy v. Turkey, § 70).

Неминучість не вимагає очікувати катастрофу (A. and Others v. the United Kingdom, § 177).

Неприпустимо порушувати ЄКПЛ на територіях, де немає боїв – використання заходів за межами територій, до якої застосовується відступ від зобов'язань – не виправдовує заходи (Sakık and others v. Turkey, § 39; Sadak v. Turkey, § 56; Yurttas v. Turkey, § 58; Abdülsamet Yaman v. Turkey, § 69; Barseghyan v. Armenia, § 36).

II. ВИКЛЮЧЕННЯ

За п. 2 ст. 15 ЄКПЛ, війна – не підстава для відступу від:

- права на життя, крім смерті від правомірних воєнних дій;

- заборони катування та жорстокого поводження;

- заборони рабства та примусової праці;

- покарання без закону;

- скасування смертної кари у мирний час та обмеження смертної кари під час війни;

- скасування смертної кари;

- недопустимості покарання двічі за порушення.

III. ОЦІНКА СТАНОВИЩА ТА ЗАХОДІВ

Держава визначає чи загрожує «суспільна небезпека» життю нації, оскільки відповідальна за націю (Ireland v. the United Kingdom, § 207; Brannigan and McBride v. the United Kingdom, § 43; Mehmet Hasan Altan v. Turkey, § 91; Şahin Alpay v. Turkey, § 75).

Вихід за межі вирішується за таких питань:

- чи звичайне законодавство достатнє для подолання загрози, яку спричинила суспільна небезпека (Lawless v. Ireland (№3), § 36; Ireland v. the United Kingdom, § 212);

- чи заходи – реакція на надзвичайну ситуацію (Brannigan and McBride v. the United Kingdom, § 51; Alparslan Altan v. Turkey, § 118);

- чи використані заходи з метою, якою дозволені (Lawless v. Ireland (№3), § 38);

- чи відступ обмежений охопленням і причинами, наведеними в його поясненні (Brannigan and McBride v. the United Kingdom, § 66);

- чи переглядається потреба у відступі (Brannigan and McBride v. the United Kingdom, § 54);

- будь-яке послаблення заходів (Ireland v. the United Kingdom, § 220);

- чи є гарантії проти зловживань (Ireland v. the United Kingdom, §§ 216-219; Lawless v. Ireland (№3), § 37; Brannigan and McBride v. the United Kingdom, §§ 61-65; Aksoy v. Turkey, §§ 79-84);

- важливість права під загрозою і ширша мета судового контролю втручання у право (Aksoy v. Turkey, § 76);

- практична можливість судового контролю заходів (Aksoy v. Turke, § 78; Brannigan and McBride v. the United Kingdom, § 59);

- пропорційність заходів, та чи передбачали заходи невиправдану дискримінацію (A. and Others v. the United Kingdom, § 190);

- законність заходів «у порядку, встановленому законом» (Mehmet Hasan Altan v. Turkey, §§ 140, 213; Şahin Alpay v. Turkey, §§ 119, 183);

- чи не порушується правова визначеність судовим тлумаченням (Baş v. Turkey, §§ 151-153);

- дотримання мінімальних вимог п.п. «с» п. 1 ст. 5 ЄКПЛ – обґрунтованість підозри (Alparslan Altan v. Turkey, §§ 147-149; Kavala v. Turkey, §§ 176-196; Baş v. Turkey, § 200);

- швидкість ухвалення судом рішення про законність арешту за п. 4 ст. 5 ЄКПЛ (Baş v. Turkey, §§ 216 and 230; Kavala v. Turkey §§ 176-196);

- позиція національних судів (A. and Others v. the United Kingdom, § 174; Mehmet Hasan Altan v. Turkey, §§ 93, 140; Şahin Alpay v. Turkey, §§ 77, 119; Alparslan Altan v. Turkey, § 146).

Фактори оцінюються виходячи з умов та обставин при запровадженні та застосуванні заходів (Ireland v. the United Kingdom, § 214) та які відкрились пізніше (A. and Others v. the United Kingdom, § 177).