Життя по-новому: Без кримінальної відповідальності за незаконне збагачення

В суспільстві досі точаться дискусії, наскільки правомірним було рішення КСУ щодо скасування кримінальної відповідальності за незаконне збагачення.

На сьогоднішній день маємо ситуацію, коли корупціонери з легкої руки Феміди уникають відповідальності за незаконне збагачення, особливо на тлі скандалу з оборонкою.

Нагадаю, Конституційний Суд України визнав неконституційною статтю 368-2 Кримінального кодексу, яка встановлює відповідальність за незаконне збагачення.

Як юрист, розумію цю ситуацію наступним чином.

Отже стаття 368-2 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за набуття особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у власність активів у значному розмірі, законність підстав набуття яких не підтверджено доказами, а так само передача нею таких активів будь-якій іншій особі.

Саме у такій редакції цю статтю виклали після внесення до неї змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення діяльності Національного антикорупційного бюро України та Національного агентства з питань запобігання корупції» від 12.02.2015, співавторами якого були Ю.В. Луценко, Є.В. Соболєв та інші.

Однак чинна редакція статті 368-2 Кримінального кодексу суперечить КУ. Зокрема, вона порушує презумпцію невинуватості.

Варто зауважити, що стаття 62 Основного Закону чітко передбачає, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Тобто особа може надавати докази, які, на її думку, доводять її непричетність до злочину, або ж не надавати їх. Може навіть мовчати, якщо їй так захочеться. Обов’язок доведення вини, пошук всіх необхідних доказів, які б з достовірністю це підтверджували, є обов’язком держави. А конкретніше - слідчих і прокурорів. Тут ілюзій немає. Принаймні, так мало б бути відповідно до норм Конституції України.

Натомість, диспозиція статті 368-2 Кримінального кодексу була сконструйована таким чином, що підтверджувати законність набуття у власність активів має самотужки підозрюваний чи обвинувачений. Якщо він не буде надавати докази правомірності походження свого майна, то його визнають злочинцем. Ні в кого ж немає сумнівів, що українські слідчі та прокурори сумлінно шукатимуть докази правомірності походження майна підозрюваного. 
Тому, встановлюючи відповідальність за незаконне збагачення в такій редакції, законотворці недопрацювали. Непрофесійність? Чи свідомо пішли на такий крок, аби уникнути відповідальності в майбутньому? Саме тому дивує заява колись співавтора законопроекту, а нині Генпрокурора, який сьогодні розкритикував власну законодавчу ідею, назвавши її «мертвою». Питання – з якою метою тоді «мертву» статтю вносили? Щоб людей дратувати?

Замість того, аби доведенням вини особи займались правоохоронні органи, наші геніальні реформатори переклали обов’язок доводити свою невинуватість на підозрюваних, чим свідомо пішли на конфлікт з Конституцією, і відповідно – з власними громадянами, які чекають реальних результатів.

Вважаю, що встановлювати відповідальність за незаконне збагачення можна і потрібно. Але з урахуванням норм власної Конституції, а не всупереч їй, як це відбувається в Україні. А також із залученням до нормотворчого процесу фахівців із юридичною освітою, або принаймні з вищою. Щоб в майбутньому навіть підстав не було звертатись до Конституційного Суду, а винні відповіли за свої злочини.