Більшовицький декрет про Землю є чинним і досі?

Майже сто років тому, 26 жовтня 1917 року,  на ІІ З’їзді Рад було прийнято Декрет про землю, відповідно до якого була скасована приватна власність на землю, а будь-які операції із землею - від оренди до іпотеки – заборонені.

Учасники з'їзду пізніше свідчили, що спочатку порядком денним було передбачено розгляд «земельного питання», але потім незрозумілим чином «земельне питання» на II з'їзді Рад було «підмінено» розглядом вже написаного Декрету про землю. Важливість для більшовиків зазначеного декрету підтверджується фактом, що доповідачем з цього питання був сам В.І. Ленін, який щоправда після виходу на трибуну відмовився від доповіді і обмежився лише читанням тексту самого декрету, віддрукованого украй погано і нерозбірливо.

Після впровадження в дію Декрету до державної власності перейшов величезний масив земель, яким було потрібно якось управляти. Для правильного обліку та управління землями,  у держави виникла об’єктивна необхідність в поділі земельного фонду. Найбільш логічним критерієм поділу земельних володінь була мета використання. За умов планової економіки держава заздалегідь визначала, які землі повинні використовуватись для розміщення промислових об’єктів, які – для вирощування кукурудзи, а які – для влаштування піонерських таборів.

З розвитком економіки кількість категорій земель за цільовим призначенням та назви цих категорій за часів СРСР постійно змінювалась, що в принципі було зрозуміло – держава була єдиним землевласником і тому сама призначала ті чи інші земельні ділянки для певної мети.

Після того, як в 1992 році стало можливим існування права приватної власності на землю держава перестала бути єдиним власником усіх земель. Квота державних земель постійно зменшується: в 2001 році відсоток земель у державній власності складав 49,7 % від усіх земель. В ході подальшої приватизації цей відсоток ще зменшився.

Отже держава є лише одним із чисельної кількості землевласників в країні. Чому ж тоді саме держава та органи місцевого самоврядування, уповноважені державою, визначають і  досі цільове призначення земель? Чому власник повинен і досі питати дозволу у держави на зміну способу використання власної буцімто землі?

При цьому, українське законодавство не обмежує землевласників від здійснення певних шкідливих для довкілля видів діяльності. Закон не каже землевласнику: роби що хочеш, але не розміщуй автозаправку або склад хімікатів. Ні. Закон прямо наказує землевласнику, що саме він повинен робити на земельній ділянці. Якщо сказано, що земля для городництва, то дерева на ній садити не можна. Піди напиши заяву, спитай дозволу, зміни цільове призначення а потім вже висаджуй дерева.

Доходить до абсурду. Проектували нову магістраль, відвели землю для розміщення АЗС. А потім змінили проект, і магістраль перенесли на кілька кілометрів в сторону. А земельна ділянка «під будівництво АЗС» лишилась. Землевласник, щоб хоч на земельний податок щось отримати, віддав ділянку в оренду фермерам, і отримав адміністративне стягнення за «порушення цільового призначення земель». Це нічого, що тут дороги немає, сказано в акті «під будівництво АЗС», значить будуйте АЗС.

Жодної економічної, екологічної чи іншої причини для існування цільового призначення земель нині немає. Єдине логічне пояснення, це бажання зберегти контроль над землею навіть після передачі її в приватну власність. Виходить Ленін помер, а справа його живе? І Декрет про землю є чинним і досі?