Виграти процес, але не отримати пенсію: аналіз рішень Верховного Суду України

Скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у господарському процесі.

Суд зобов’язаний здійснювати правосуддя у відповідності до положень Закону України «Про судоустрій України» з метою захисту гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення права і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Положеннями ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 16 Цивільного Кодексу України визначені способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.

Згідно зі статтею 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, порушують права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів.

У відповідності до статті 393 Цивільного кодексу України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акту органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акту. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Вказана норма кореспондується з п.5 Інформаційного листа арбітражного суду України №01-8/98 від 31.01.2001 року «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов’язані зі здійсненням права власності та його захистом», де зазначено, що судовий захист права власності та майнових інтересів власників - осіб, названих у статті 1 АПК (далі - підприємства та організації), здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами, зокрема, про визнання недійсними актів державних та інших органів, що порушують майнові права та охоронювані законом інтереси підприємств і організацій.

Спір щодо захисту прав позивача має приватноправовий характер, а тому його вирішення належить до юрисдикції господарських судів.

Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 16.12.2014 року у справі №21-544а14 зазначено про те, що спір щодо захисту прав, що виникають із правовідносин, має не публічний, а приватноправовий характер, а тому вирішення таких спорів не належить до юрисдикції адміністративних суддів.

У постанові від 17.02.2015 року по справі №21-551а14 Верховний Суд України висловив правову позицію, яка полягає у тому, що у разі ухвалення суб'єктом владних повноважень рішення, на підставі якого виникають цивільні права та обов'язки особи та такі права підтверджуються чи оформленні відповідним правовстановлюючим документом, подальше оспорювання іншою особою правомірності набуття фізичною чи юридичною особою права має вирішуватись у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 24.02.2015 (справа №21-34а15), від 16.12.2014 (справа №21-544а14) від 09.12.2014 (справа №21-308а14), від 11.11.2014 (справа №21-493а14).

Таким чином, вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав чи їх обтяжень повинна розглядатися в порядку господарського судочинства, оскільки таке рішення безпосередньо пов’язане з підставою позову про порушення прав позивача та приписів чинного законодавства України.

Права пенсіонерів обмежені людьми у мантіях

Вивчаючи правові висновки Верховного суду України, зокрема адміністративної палати, звернув увагу на таке (постанова ВСУ від 22.11.2016 у справі № 21-1907а16).

У справі про оскарження бездіяльності органів Пенсійного фонду України (надалі – орган ПФУ) адміністративна палата ВСУ дійшла висновку, який за своїм змістом не назвеш інакше як неприємний сюрприз для пенсіонерів. Суть спору стосувалася невиконання рішення судів про стягнення коштів.

Згідно зі ст. 89 ЗУ «Про виконавче провадження» державний виконавець накладає штраф на посадову особу або державний орган, який не виконує рішення суду без поважних причин, а потім - подвійний штраф.

У зв’язку з невиконанням посадовими особами органів Пенсійного фонду України державний виконавець наклав два штрафи та передав матеріали до правоохоронних органів.

Відповідно до рішення суду орган ПФУ здійснив перерахунок пенсії, проте не провів виплати коштів, передбачених цим рішенням на користь пенсіонера. Причиною невиконання судового рішення є ВІДСУТНІСТЬ ФІНАНСУВАННЯ.

Орган ПФУ тричі оскаржував постанову державного виконавця про накладання штрафу.

Суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій не знайшли підстав для задоволення позову. Проте ВСУ не погодився з такими висновками та скасував постанови державного виконавця про накладення штрафу. У ВСУ підкресли, що відсутність фінансування ПФУ з бюджету для виконання рішень суду є поважною причиною для невиконання рішень суду про стягнення коштів з ПФУ. І це ще не найгірша новина. На думку колегії суддів ВСУ, які розглядали цю справу, накладення штрафу на орган ПФУ за невиконання рішення суду не захистить права пенсіонера, який спочатку 40 років заробляв цю пенсію, потім понад рік судився за її перерахунок і виплати, та тепер ще зобов’язаний добивається у судах виконання судового рішення.

Виникає питання: хто в цій країні ще може захистити права пенсіонера, якщо навіть верховна інстанція відмовляється це робити?