«Чому українці мало читають? Треба якось це змінювати — створимо програму книжкових сертифікатів для 18-річних, щоб хоча б молодь мала змогу читати книжки.
«Чому українці мало читають? Треба якось це змінювати — створимо програму книжкових сертифікатів для 18-річних, щоб хоча б молодь мала змогу читати книжки. Подібні програми заохочення до читання існують в багатьох європейських країнах. Саме під час війни збільшення частки українського контенту в інформаційному просторі надважливе. Тільки чомусь чиновники Мінфіну вважають, що можна не виконувати закон.
Приблизно так можна подати те, що сьогодні відбувається з програмою книжкових сертифікатів. А точніше, ставлення до цієї програми і до української культури загалом в парламенті, уряді та на всіх інших рівнях влади.
Ейфорія, що з’явилася після нарешті ухвалених змін у законодавстві та підтримки програми, минула. Натомість приходить усвідомлення: галузь не отримає обіцяної підтримки, а те мінімальне фінансування, що є на сьогодні, буде постійно скорочуватися.
Короткий відступ для тих, хто не розуміється в темі або не особливо слідкував за розвитком подій. На початку літа, після поставленого президентом підпису, набув чинності довгоочікуваний закон про книжкові сертифікати (той, що мав запрацювати ще у 2023 році). Далі залишалися лише постанови Кабміну, які, як нам обіцяли, будуть формальними, адже гроші вже виділені, все узгоджено — отже, з 1 липня 18-річні українці почнуть отримувати сертифікати на придбання книжок.
У реальності вийшло навпаки. Ані з липня, ані з вересня, як очікувалося згодом, програма не запрацювала. Більше того, якщо вона все-таки запрацює, то, найімовірніше, не в тому обсязі, який планувався від початку. Наступного року ситуація буде ще гіршою: в проєкті держбюджету для Українського інституту книги, що опікується цими програмами, заклали всього 178 млн грн, а це у 2,5 рази менше, ніж цьогоріч. Через це програма книжкових сертифікатів скоротиться в рази три-чотири. А отже, обіцяні 908 гривень на книжки отримають не всі.
Проблема не тільки в тому, що держава не підтримує популяризацію читання та заохочення до цього молоді. Вона також не хоче, аби її книжковий ринок розвивався та принаймні трохи ставав ближчим до рівня європейських країн.
Я вже неодноразово казав, який неймовірний шанс отримало українське книговидання після заборони імпорту та продажу російської книги. Власне, саме через це, а ще через великий сплеск зацікавленості до українського продукту приблизно в останньому кварталі 2022-го розпочалося те, що всі назвали «книжковим бумом».
Але якщо ще минулого року більшість дивилася на подальший хід розвитку книжкового ринку оптимістично, то зараз ми повертаємося до здорового реалізму. Нові книгарні та видавництва з’являються швидше на хвилі тренду та захоплення ентузіастів, однак через низку викликів і проблем це захоплення дуже швидко минає. Ті гравці, що існують на ринку вже певний час, відчувають невеликий спад продажів, і, цілком ймовірно, така тенденція зберігатиметься.
Особливо на тлі безперервного зростання вартості книжок. Усі ж звернули увагу, як десятки видавництв майже одночасно повідомили про підняття цін на 20-30%? Насправді це мінімум, бо реальна ринкова ціна книг, враховуючи інфляцію та здорожчання поліграфічних послуг, набагато більша. Але навіть так цінність книжкових сертифікатів падає.
Для нормального розвитку галузі не вистачає державного фінансування. Приблизно такого, як це було наприкінці 2021 року завдяки «ковідній тисячі». Під час дії програми «єПідтримка» приблизно 60% українців витратили отримані кошти на придбання нових книг, а галузь отримала сотні мільйонів гривень непрямих інвестицій. Мабуть, це головна причина, як українським видавцям і книгарням вдалося вистояти на початку повномасштабного вторгнення.
Не будемо обмежуватися темою сертифікатів та «інвестицій» у галузь. Наступного року виникне проблема з перекладами української літератури іноземними мовами, з оновленням фондів бібліотек (хоча ця тенденція існує роками), з представленням України на міжнародних книжкових ярмарках.
За словами директорки УІК Олександри Коваль, наступного року українським видавцям та авторам варто розраховувати на участь у п’ятьох міжнародних ярмарках замість 12, як цьогоріч. І поки росіяни продовжують знімати фільми й писати книжки з ефектом самовідбілювання та просувають їх по різних закордонних фестивалях, голос України у світі стає тихішим.
Звісно, все це аргументують затягуванням пасків, збільшенням витрат на оборону та інше. Але чи справді на культуру не вистачає грошей? Чи вона, як завжди, опинилася на останньому місці та «не на часі»? Адже на національний телемарафон, перегляди якого продовжують знижуватися, у бюджеті все ж таки знайшлося понад 1,6 млрд грн.
Після такого напрошується висновок, що розвиток української культури загалом та української книги зокрема просто нікому не цікавий, що ніхто не сприймає це як важливу складову національної безпеки та як інструмент м’якої дипломатії. Що розвивати культуру під час війни — даремно.
Закінчу словами класика: «Тоді за що ж ми воюємо?».
