Конституційне перезавантаження: матриця України

Україна в очікуванні змін. Не у владній структурі, а перш за все системних змін. Лише системні зрушення вселяють оптимізм у те, що революція середнього класу може перемогти мирним шляхом. Про яку революція ми говоримо? Про плацдарм нових можливостей, які розкривалися для людей після Помаранчевої революції 2004 року. Однак цей плацдарм було закладено, але не освоєно і, тим паче, не сформовано. Цьогорічна революція в Україні 2014 року змінила погляди і пріоритети людей, геть змела за собою вертикаль влади, але взагалі не взялась за зміну системи.

Для того, аби уникнути минулих помилок, нинішнім можновладцям варто змінювати найголовніше, себто Закон, себто Конституцію України. Майдан може послужити гарним прикладом тому, що у формуванні ліберально-конституційного порядку зацікавлена більшість громадян України. Досвід європейських країн свідчить про те, що ліберально-конституційний договір закладений в основу перезавантаження держави на базі тотальної демонополізації економіки, політики та олігархічного класу.

Результат прийняття нової Конституції, безумовно, породить зміни у державно-політичній конструкції країни. А грамотне використання таких деформацій може привести до приходу до влади середнього класу. Починаючи з економіки, підприємництва і закінчуючи парламентським представництвом , законодавчими партіями, органами тощо.

Усім відомо, як новий уряд, після його ухвалення, одразу взяв політичний курс на децентралізацію владних структур. Зважаючи на цю стратегію, реформування основного закону необхідне в рамках змін у самоврядуванні. Зміни Конституції не передбачають ні зміни форми правління – республіка залишається парламентсько-президентською, ні державного устрою – унітарна держава.

Конфлікти політико-правової системи зароджувалися не лише в країнах, які пережили перехід від тоталітаризму до демократичного режиму, а й у державах сталої демократії. Загострення відбувається навіть не у протистоянні, а у невмінні конструювати вирішення проблем на компромісній основі, тому необхідно накопичувати ефективний досвід їх розв’язання.

Державотворчий процес за конституційними приписами в Україні  досить часто обмежується колом так званого «свідомого українства». Ядро несформованих конституційних зрушень і реформувань практично збігається в нашому суспільстві з ядром несформованої політичної нації.

За останні декілька років в конституційному процесі державотворення хоч і були зазначені чіткі вектори розвитку, проте він ніколи не тривав на якісно новій основі. На його функціонування суттєво впливали протиріччя, яких важко було не уникнути, зважаючи на перехідний етап суспільства – висока динаміка політичних процесів, яких важко було контролювати, зберігаючи при цьому стабільність правопорядку і законності. Конституція України довгий час була недієздатною, не маючи значних важелів впливу на процеси формування нових демократичних інститутів і форми їх реалізації у політичній практиці. Незважаючи на великий проміжок часу, ці конфлікти продовжують підривати політико-правову систему зсередини, хоч з кожним роком виникають часткові зміни і поправки до Конституції України. Найчастіше це пов ’ язано зі зрушеннями у ідейно-політичних пріоритетах в країні, у притаманному консерватизмі мислення більшості державних управлінців.

Загальна недорозвиненість Конституції України, як і вельми специфічний характер «державотворення» й так званих «економічних реформ», є безумовною заслугою правлячих еліт і колишніх «партій влади». В умовах зародження громадянського суспільства в Україні (Майдан – гарний тому приклад) прийняття і ухвалення нового Закону має постати в державі в ході вимушених переговорів і компромісів, як їхній закономірний наслідок. Для цього, звичайно, мають бути втілені відповідні нові конституційні стратегії, виробленню яких повинна сприяти новоспечена влада в Україні.

Процес можливого конституційного перезавантаження  держави, безумовно, займе великий проміжок часу, можливо, увесь 2014 рік, оскільки в рамках лише декількох сесій можна за процедурою вносити конституційні зміни.