Чи варто опозиції формувати Народну Раду?
Позачергове засідання опозиційних фракцій у стінах Верховної Ради, що відбулося в четвер, 31 січня, ледь не перший позитивний момент, на який спромоглася опозиція за період своєї діяльності у Верховній Раді 7-го скликання.
Позачергове засідання опозиційних фракцій у стінах Верховної Ради, що відбулося в четвер, 31 січня, ледь не перший позитивний момент, на який спромоглася опозиція за період своєї діяльності у Верховнії Раді 7-го скликання.
Це було схоже на надфракційне об'єднання опозиційних сил та позафракційних депутатів опозиційного спрямування за зразком Народної Ради початку 1990-х років, про доцільність створення якої на публічних виступах наголошує нардеп-мажоритарник Олесь Доній.
Чим відрізняється політична ситуація в країні сьогодні від ситуації, яка була 23 роки тому? Фактично, нічим. Точніше, складність ситуації рівноцінна.
Якщо в 1990-ому році когорта опозиціонерів боролася із комуністами в умовах зародження парламентаризму, то сьогодні опозиціонери "воюють" за збереження політичного плюралізму в державі, що є одним із головних проявів демократії.
Яка користь від створення Народної Ради сьогодні? Якщо пройтися сторінками історії, то великої користі від цього надфракційного об'єднання не було і під час повалення Союзу, зважаючи саме на практичний аспект. Але головна заслуга парламентської опозиції полягає в активізації суспільства. Досвід Народної Ради та українських депутатів в той час - це досвід, насамперед, активних мас людей, кричущого стогону народу, яким подарували віру у світле майбутнє.
Питання неспроможності нинішніх опозиціонерів вести адекватну боротьбу за Україну стоїть дуже гостро, але чи зможе аналог такого надфракційного об'єднання як Народна Рада стати каталізатором консолідації депутатів навколо спільної мети?
Депутати Народної Ради початку 90-х - це люди-романтики, які, нарешті, змогли побачити світло серед темряви, які готові були до революційних кроків заради ідеї створення самостійної держави, не маючи при цьому досвіду даржавотворення й жодних механізмів задля впровадження цих ідей.
Головна відмінність між НР 90-х і сучасним опозиційним табором полягає в тому, що парламентську опозицію 23 роки тому очолювали не політики, а дисиденти, люди, чиї батьки були "ворогами режиму", чия позиція завжди піддавалась цькуванням і була небезпечною. Сьогоднішні опозиціонери - це розсудливі політики, менеджери з пристойною освітою, керівники, які уміло керують персоналом, але не мають таланту керувати народом. Їм не вистачає стратегічної гнучкості і банального творчого підходу до людей (досить лише згадати мітинги на знак протесту фальсифікаціям на минулих виборах). Сьогоднішні опозиціонери - це люди, які не готові пожертвувати мандатом на знак протесту проти свавілля у владі; це та "політична еліта", яка готова приймати чужі правила і грати в "піддавки" з чинною владою, аби лише зберегти своє місце під сонцем. Сьогоднішні опозиціонери - це народні обранці, які блокують трибуну лише до обіду, а після обіду виходять зі стін Верховної Ради з фізіономією національних героїв. В той час, коли в залі парламенту провладні депутати обирають на посаду спікера свою людину, яка представляє у парламенті інтереси однієї партії і нехтує чинною Конституцією.
Якщо навіть припустити майбутнє створення подібного надфракційного об'єднання опозиційних сил, в кризовий для парламенту момент воно не зможе дієво функціонувати через різбіжності в поглядах самих же опозиціонерів щодо важливості створення таких надбудов. Після виборів рейтинг опозиції ні на відсоток не похитнувся. Це повна поразка української опозиції. А тому, створення подібних об'єднань - це стандартна спроба деяких нардепів, що залишилися в тіні політичних перипетій, перетягти ковдру на себе. Якщо є ще не куплені опозиційні мажоритарники,нехай домовляються з опозиційними партіями, виробляють спільні рішення, а не приймають постанови у пустому сесійному залі. Ось тоді і буде помітно рішучу боротьбу з "режимом" і "Сім'єю". А якщо цю боротьбу помітить і суспільство - це буде той самий переломний момент, коли все може змінитись.
- 1000+ днів війни: чи достатньо покарати агрессора правовими засобами?! Дмитро Зенкін вчора о 21:35
- Горизонтальний моніторинг як сучасний метод податкового контролю Юлія Мороз вчора о 13:36
- Ієрархія протилежних правових висновків суду касаційної інстанції Євген Морозов вчора о 12:39
- Чужий серед своїх: право голосу і місце в політиці іноземців у ЄС Дмитро Зенкін 20.11.2024 21:35
- Сталий розвиток рибного господарства: нові можливості для інвестицій в Україні Артем Чорноморов 20.11.2024 15:59
- Кремль тисне на рубильник Євген Магда 20.11.2024 15:55
- Судова реформа в контексті вимог ЄС: очищення від суддів-корупціонерів Світлана Приймак 20.11.2024 13:47
- Як автоматизувати процеси в бізнесі для швидкого зростання Даніелла Шихабутдінова 20.11.2024 13:20
- COP29 та План Перемоги. Як нашу стратегію зробити глобальною? Ксенія Оринчак 20.11.2024 11:17
- Ухвала про відмову у прийнятті зустрічного позову підлягає апеляційному оскарженню Євген Морозов 20.11.2024 10:35
- Репарації після Другої світової, як передбачення майбутнього: компенсації постраждалим Дмитро Зенкін 20.11.2024 00:50
- Що робити під час обшуку? Сергій Моргун 19.11.2024 19:14
- Як реагувати на вимоги поліції та ТЦК: поради адвоката Павло Васильєв 19.11.2024 17:55
- Як зниження міжнародної підтримки впливає на гуманітарне розмінування в Україні Дмитро Салімонов 19.11.2024 14:12
- Українські діти війни: більше 10 років російської агресії, 1000 днів незламності Юрій Гусєв 19.11.2024 12:16
-
Головний прапор країни приспустили: яка причина
Життя 71222
-
Віктор Ющенко та партнери відчужили право на видобуток газу на Полтавщині
Бізнес 68400
-
Ми втрачаємо покоління інженерів і програмістів. Як математика впливає на майбутнє України
11538
-
"Ситуація критична". У Кривому Розі 110 000 жителів залишаються без опалення
Бізнес 9457
-
Британія утилізує п'ять військових кораблів, десятки гелікоптерів і дронів задля економії
Бізнес 9026