Плекати незалежність змолоду

Сьогодні 04 липня, найбільше свято для американців. В день незалежності Сполучених Штатів Америки ненароком задумуєшся: а що дала світу Америка, окрім знаменитого iPhone ?  Чому ми, нащадки Київської Русі маємо прислухатись до неї? Все дуже просто. Ця молода країна, на відміну від тисячолітніх ста л их держав, всього за 200 років свого існування за землі, яку почали о бробляти переселенці « з числого аркуша», подарувала Планеті дух свободи та незалежності. Пригадайте доктрину американської мрії. Вона полягає в тому, що КОЖНОМУ відкрита можливість досягнути успіху, завдяки таким рисам як працелюбність, мужність, наполегливість та рішучість. Ця мрія передбачає рівні можливості для всіх, чесні конкурси на ряду зі складними випробуваннями, але чим важчий шлях тим цінніша перемога!

         Нещодавно у кожного українського юриста з’явилась неймовірна можливість втілити власну, українську мрію, яка насправді нічим не відрізняється від класичної американської. Українці від природи працьовиті, мужні та наполегливі, тому заслуговують бути успішними. Для цього потрібно було лише одне – досконалий чесний механізм реалізації мрії. Судова реформа надала таку можливість. Вже зовсім скоро країна вперше побачить суддів найвищого суду, які пройшли жорстку процедуру добору. Перший добір приніс перші уроки, виявив недоліки, які потребують усунення. Роботу над помилками потрібно проводити якісно, дослухатись до слушних думок людей, які взмозі бачити більше, відчувати дух права і свободи, зазирнути в майбутнє.

         Минулого тижня американський дипломат, посол США в Україні Марі Йованович в своїй промові наголосила: « We also hope that the legislative drafting process will be accelerated and as drafting happens , there will be impact from all the key stakeholders including legal experts and civil society . I believe that selecting the right judges for the Supreme Court and the establishing an independent Anticorruption court in Ukraine are the first steps towards the rebuilding Ukrainians people’s faith in the judiciary” . Мною зумисне наведено цитату в оригіналі, щоб не втратилась the main idea всього виступу. Читайте та робіть власні висновки. Останнім часом, на жаль стало звичним, коли тезу написану навіть рідною українською мовою тлумачать по-різному. В залежності від інтересів. Не кажучи вже про іншомовні тексти. То що ж насправді мала на увазі посол США?

В процедурі добору до Верховного Суду маємо три сторони: 1) суб’єкт, який наділений владними повноваженнями приймати рішення -  ВККСУ; 2) громадськість, яка також наділена владними повноваженнями приймати відповідні висновки – Громадська рада доброчесності; 3) кандидати до Верховного Суду – першопрохідці, сміливці, які не побоялись бути розглянутими «під мікроскопом» першими двома поважними суб’єктами. Між іншим, саме цих двох суб’єктів має на увазі посол США, кажучи про взаємодію, саме їх ОБОХ стосується заклик до відкритості та прозорості процесу добору. Які ж у них успіхи? У ВККС всі засідання проходять в прямому ефірі, в ГРД вже давно – жодного. Всі в електронному режимі. В чисельних поясненнях з цього приводу члени ГРД вказують на відсутність фінансування. Дійсно, передбачивши діяльність ГРД на громадських засадах законодавець якось випустив з уваги той момент, що людям (членам ГРД) потрібно за щось жити, десь збиратись, засідати, та як не як, але забезпечувати право на доступ до інформації інших членів громадянського суспільства, які не входять до ГРД. А таких близько 42 млн. чоловік (!) І декому цікаво чим займається не лише Комісія, але й делегована громадськість. 

Не меншу цікавість викликає також остання практика «доброчесників» – знімати претензії до кандидата в усному порядку прямо під час пленарного засідання, мотивуючи тим, що кандидат надав докази на підтвердження власної доброчесності. То це ж добре! – скажете Ви. Авжеж. Було б ідеально доброчесно, якби не два моменти: перший – ніхто в очі не бачив цих доказів, другий – навіть однієї незнятої претензії достатньо, аби залишити в силі негативний висновок. А висітиме на сайті ГРД він вічність. Так, саме вічність, адже жодного засідання з приводу корегування негативного висновку членами ГРД не проводиться. Тим часом, негативний висновок «робить свою темну справу» - дискредитує кандидата, адже залишається на сайті у відкритому доступі в незмінному вигляді.

Можливо стурбованість американського посла викликана саме такими фактами? На моє переконання, саме зараз, ДО завершення конкурсу до Верховного Суду, Громадська рада доброчесності повинна вжити безпрецедентних заходів щодо роз’яснення кожного свого рішення, кожної правки висновку, як документа, який має не лише юридичне, але й репутаційне значення. Має бути оприлюднено: чому був знятий пункт висновку (у текстовому виразі) та в додаток прикладені відповідні документи, які слугували підставою для зняття звинувачення. В протилежному випадку неупереджений спостерігач не матиме змоги однозначно зрозуміти логіку представників громадськості. Інакше про жодну прозорість не може йти мова. У цьому зв’язку також варто оцінити реальну загрозу виникнення недовіри міжнародної спільноти до результатів конкурсу саме через непрозорість діяльності Громадської ради доброчесності, яка як вище зазначалось є самостійною стороною добору.

Третя сторона. Кандидати. Сміливці за обставинами. І тут суцільний квест… В чиїх руках безпека матеріалів, які містять величезний об’єм інформації про більш ніж 600 людей? Включаючи матеріали, передані НАБУ. Яка їх доля? Де вони зберігаються? Який мають статус? В державних органах вони б мали спеціальний статус і хтось ніс би персональну відповідальність за їх зберігання. А що ж громадськість? До якого об’єму інформації мав доступ кожен з членів ГРД? До всього, чи лише стосовно тих кандидатів про яких писали висновки? Судячи з інформації на сайті, листи надсилались на одну електронну адресу. Це означає, що всі члени Ради мали доступ до ВСІХ матеріалів. Яке відношення мають до цієї інформації три особи, які нині покинули лави членів ГРД Петро Варишко, Катерина Чорна, Леонід Маслов? Чи мають вони зараз доступ до цих матеріалів? Зрозумійте, мова йде про БЕЗПЕКУ майбутніх найвищих суддів країни. А це незалежність, неупередженість, справедливість. Все те, до чого ми так прагнемо і для чого все починалось.

МИ маємо спільну українську мрію – побудувати сильну державу, громадянством якої ми б пишались, розумними рішеннями керівників якої ми б захоплювались, рішення судів якої ми б поважали та виконували. Ця мрія варта того, щоб в неї повірити та єднаючись, докласти всіх зусиль для її досягнення. Потрібно плекати та захищати паростки незалежності судової гілки влади. Тільки тоді ми отримаємо довгооцікуваний плід - справедливий суд.