Про доброчесність зі старту

03 квітня Вищою кваліфікаційною комісією суддів України оголошено добір кандидатів на посаду судді місцевого суду. До 16 квітня кожен юрист, який має бажання поєднати свою професійну долю з суддівством, повинен зареєструвати наміри на офіційному сайті ВККС та подати в строк до 16 травня відповідні документи.

За офіційною інформацією станом на сьогоднішній день про намір взяти участь у відкритому конкурсі вже заявила 6500 осіб. По ідеї, це мають бути юристи віком понад 30 років та досвідом практичної роботи понад 5 років. Звісно, ще рано судити про реальну кількість кандидатів, які будуть допущені до відбіркового іспиту, але означена цифра поки б’ є всі попередні рекорди. Зі стриманим оптимізмом можна сказати, що авторитет суддівської професії продовжує існувати, незважаючи на нищівну критику та регулярні негативні інформаційні приводи.

Подаючи заяву про участь у доборі кожен кандидат повинен чітко розуміти на що конкретно він погоджується. До прикладу, для деяких кандидатів до Верховного Суду виявилось несподіванкою пильне око громадськості. Це при тому, що функціонування Громадської ради доброчесності та її вплив на проходження процедури кваліфікаційного оцінювання суддів/кандидатів на суддівські посади в вищих судах, прямо передбачено в законі.

Що ж стосується процедури добору до першої інстанції, то вона є абсолютно іншою, ніж до вищих судових інстанцій. ЇЇ визначено в ст.ст. 69-80 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Докладніше можна дізнатись за посиланням http://zib.com.ua/ua/print/127032-yaka_nebezpeka_krietsya_v_neodnakovih_pravilah_doboru_u_sudd.html . або частково тут: https://www.facebook.com/Judicial.Truth/posts/550110581848965:0 .

Та не встигли ще претенденти до першої інстанції зібрати необхідні документи, як деякі члени Громадської ради доброчесності анонсували, що з такою кількістю кандидатів їм «сумно не буде» https://www.facebook.com/mzhernakov?fref=ts. І ось на цьому місці: стоп. Треба розібратись. Різниця в процедурах доборів до місцевих та вищих судів якраз і полягає в тому, що доброчесність як така не оцінюється в кандидатів на посаду судді місцевого суду. Виходить так, що ця риса має бути у кандидата так би мовити a priorі. У жодній з перелічених вище норм закону не міститься вказівки про участь Громадської ради доброчесності в процесі формування суддівського корпусу першої інстанції.

Частиною 1 статті 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Громадська рада доброчесності утворюється з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання. Кваліфікаційне оцінювання, як відомо, не має нічого спільного з кваліфікаційним іспитом, який складатимуть кандидати до суду першої інстанції.

Звісно, зацікавлена громадськість повинна стежити за прозорістю та чесністю процедур суддівського добору, однак тут потрібно одразу чітко визначитись з різницею статусів. Статус спостерігачів не надає права витребовувати інформацію в тому режимі, в якому зараз це здійснюється відносно кандидатів до Верховного Суду. Маю надію, що шановні та знані правники, які входять до складу Громадської ради доброчесності, це розуміють. Закон чітко визначає повноваження тих органів, які мають право на збирання, обробку та зберігання інформації про кандидатів. І саме цим органам кандидати надають письмову згоду на спеціальну перевірку. І саме ці органи та їхні посадові особи несуть встановлену законом відповідальність за належну організацію роботи з такою інформацією. Ми повинні рухатись в бік правової держави, поважати закон та утримуватись від порушення прав інших

Насамкінець хотіла б висловити своє переконання, що більшість кандидатів до першої інстанції розуміють важливість визначених законом процедур та готові до співпраці з небайдужою громадськістю, однак за умови, що ця громадськість правильно усвідомлює своє місце в процесі суддівського добору до першої інстанції та не намагається підмінити собою уповноважені органи державної влади.