Чи очікувати у найближчому майбутньому вирішення проблеми відходів?

Українці схвально ставляться на різних ініціатив, спрямованих на безпечне поводження й утилізацію відходів, але водночас не готові платити більше за це. Про це свідчать результати соціологічного дослідження, яке оприлюднили в Києві під час круглого столу «Шлях України до європейського управління відходами. Чи потрібен Україні «зелений» тариф на спалювання відходів?» Замовник дослідження – Міжнародна благодійна організація «Екологія-Право-Людина» - прагнула з’ясувати ставлення українців до різних аспектів проблеми поводження з відходами. Це питання зараз особливо актуальне, оскільки у найближчі місяці ми опинимося перед новими викликами, які в залежності від перебігу подій можуть перетворитися на реальні загрози.

Зараз у парламенті активно обговорюється законопроект щодо стимулювання використання побутових відходів як альтернативного джерела енергії (реєстраційний номер 4835-д). Автори документу пропонують віднести побутові відходи до альтернативних джерел енергії та встановити державну дотацію («зелений» тариф) для підприємств, які, в тому числі, спалюватимуть сміття. При цьому запропонований тариф (з коефіцієнтом 3.0) ? буде одним з найвищих в Україні. Водночас автори не надали чіткого економічного обґрунтування для впровадження таких цифр.
 
Варто відзначити, що відповідно до Національної стратегії управління відходами, схваленої Урядом 8 листопада 2017 р. заплановано будівництво стаціонарних потужностей з термічної утилізації відходів (заводів зі спалювання) кількістю 20 одиниць. Однак не вказано, які потужності плануються у майбутніх заводів, не зрозуміло яку кількість відходів і який вид (тверді побутові, медичні, сільськогосподарські тощо) планується до переробки саме цим методом. Якщо ми припустимо, що планується будівництво екологічно безпечних підприємств, які працюють у Австрії та Польщі, то одне їхнє будівництво коштує від 100 до 200 мільйонів євро (в залежності від потужності). Крім цього слід враховувати, що собівартість спалювання не є дешевим процесом – 50-70 євро за тону.

За низької плати за розміщення на полігонах в Україні (2,4 євро за тону), хто повезе відходи на сміттєспалювальні заводи, навіть якщо частину собівартості буде компенсовано через «зелений» тариф? Чи варто очікувати чергу інвесторів до України для будівництва таких заводів?

Сумнівно, адже у нас вже існує «зелений» тариф для електричної енергії, виробленої з біомаси. Чи багато таких установок побудовано в Україні? Навіть на будівництво заводів у Польщі Європейський Союз надавав безкоштовну грантову допомогу, для покриття витрат…

Позиція МБО «Екологія-Право-Людина» та групи «Охорона довкілля» РПР з цього приводу наступна:

- профільні міністерства та суспільство мають об’єднатися навколо написання нового закону про відходи, який би враховував всі положення Європейської Рамкової Директиви, а не частково. Цей документ має створити підґрунтя для розбудови всієї системи.

- ще один подальший крок – закон про полігони та закон про спалювання відходів. До впровадження на законодавчому рівні європейських вимог до спалювання, ставлення питання щодо надання згаданого «зеленого тарифу» недоцільно.

До речі, в ЄС не в захваті від «зелено-тарифної» ініціативі українських депутатів. Як відзначив під час круглого столу керівник сектору довкілля Представництва ЄС в Україні Жан Франсуа Море, спалювання є останнім прийнятним варіантом поводженням з відходами згідно з практикою Євросоюзу. На його думку, застосування «зеленого» тарифу на спалювання відходів може бути стимулом для розвитку й поширення цього виду утилізації, у порівнянні з іншими формами утилізації, які стоять вище у піраміді поводження з відходами (запобігання утворенню, повторне використання, переробка).

Крім цього, як відомо, з 1-го січня 2018 р. змінюються деякі правила поводження з відходами - захоронення  неперероблених  (необроблених)  побутових  відходів. Ця норма була внесена до Закону України «Про відходи» у 2012 році, та законодавець передбачав, що до цього часу буде впроваджено якісний механізм управління відходами. Проте, цього не сталося. Остання Програма поводження з відходами була прийнята КМУ у 2004 році та містить заходи лише до 2011 року.

Також визначення оброблення (перероблення)  відходів, яке містить Закон України «Про відходи» є нечітким -  «здійснення  будь-яких технологічних операцій, пов'язаних із зміною фізичних, хімічних чи біологічних  властивостей  відходів,  з  метою  підготовки  їх  до екологічно   безпечного  зберігання,  перевезення,  утилізації  чи видалення». Тобто не зрозуміло, які вимоги мають ставитися до оброблення (перероблення), який ступінь оброблення має бути для того, що вони були визнані такими. Більшість повідомлень в пресі схиляється до того, що має бути запроваджено сортування, та це не виходить з наведеного визначення.

Саме таке недосконале нормування може призвести до нових колапсів та маніпуляцій. Працівники полігону, контролюючі органи, мери міст…. Хто буде вирішувати чи саме ці відходи є обробленими (переробленими)?

Саме у цих контекстах варто розглядати результати соціологічного дослідження, яке провів Фонд «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва та КМІС з 23 жовтня по 5 листопада 2017 року на замовлення МБО «Екологія-Право-Людина».

Отже, переважна більшість громадян України (88%) вважає проблему поводження з відходами важливою, причому майже половина опитаних (49%) оцінили цю проблему як надзвичайно важливу. Водночас майже половина респондентів (49%) вказали, що вони не знають, що відбувається з і сміттям після того, як вони потрапляють до смітника.

Більшість населення проблему поводження з відходами та сміттям пов’язують із забезпеченням чистоти довкілля (82%) та із забезпеченням здоров’я людини (75%).

Оцінюючи варіанти поводження з відходами, які б могли замінити їхнє захоронення на сміттєзвалищах, переважна більшість опитаних відмітили переробку відходів (80%), тоді як за повторне використання (пляшок, речей) висловилися 54%, а за компостування – 41%. Варіант спалювання ж знаходить невисоку підтримку у населення (за цей варіант висловилися лише 12% опитаних).

До спалення сміття серед всього населення звертаються відносно невелика частка (34%), але серед сільського населення такий спосіб боротьби з відходами вже використовується більшістю (71%). І такий стан існує при тому, що переважна більшість тих, хто спалює відходи (71% в цій групі) розуміє шкідливість такої процедури.

Щодо питання нарахування оплати за утилізацію твердих побутових відходів позиції, яка б переважала в суспільстві, не спостерігається. А саме, близько третини респондентів вважають, що ця плата має входити до квартплати і  рахуватися залежно від кількості осіб, які проживають в квартирі, ще 9% підтримують варіант врахування цієї плати в квартплаті в залежності від житлової площі, трохи більше третини (37%) взагалі вважають, що громадяни нічого платити не повинні, а решта 21% не мають чіткої думки з цього приводу.

Підтримати додаткову оплату за утилізацію сміття готові трохи менше половини опитаних (45%), причому більша частина з останніх готові прийняти лише невелике зростання нинішньої ціни за послуги вивезення сміття; натомість 50% не готові до таких змін. З тих осіб, які готові до збільшення витрат заради впровадження сортування та перероблення відходів, 56% вважають припустимим таке збільшення не більш, ніж на 10%, а ще 14% готової до підвищення не більш ніж на 20%. Натомість близько 1/5 опитаних не змогли визначитися в даному питанні.

На жаль, сьогодні мало інформації в ЗМІ, яка б роз’яснювала всі аспекти поводження з відходами для громадян, включаючи й економічні показники – вартість тих чи інших процесів. Багато людей взагалі не знають, як і скільки вони платять за сміття і скільки коштує, наприклад, рекультивація полігону. Наприклад, я стикнулася з тим, що деякі громадяни, приїхавши з Німеччини і побачивши банкомати, які приймають пластикові пляшки, думають що така пляшка справді коштує 20 євроцентів. Натомість там працює завдаткова система повернення тари – де у ціну продукції закладаються певні кошти щоб гарантувати повернення пляшки...