Це засипати та просипатись під звуки сирен щодня, пересуватись по місту постійно обертаючись та прислуховуючись чи нічого не летить.
Це жити з розумінням того що вчора прилетіло в сусідній будинок, а завтра може прилетіти у твій.
Це коли зранку біля кавʼярні обговорюють куди вночі прилетіло та що зруйнувало.
Звичайно від обстрілів страждає вся Україна і важко назвати місто де нема руйнувань.
Але це в Одесі чи в Києві, наприклад, ти заздалегідь чуєш сирену, читаєш в телеграмі, що летить ракета, буде десь через годину, ти спускаєшся в укриття та чекаєш поки відпрацює ППО і так 1,2 раза на пів року. Ну плюс мінус в залежності від міста.
В Херсоні трохи інакше ти чуєш вибухи, потім чуєш сирену, тому що по Херсону стріляють всім підряд - артилерія, танки, РСЗВ, авіабомби, і це не можливо попередити, бо летіти зовсім не далеко.
Не дивлячись ні на що в таких страшних реаліях намагаються жити і працювати люди.
Військові адміністрації, поліція, медичні працівники, ДСНС, працівники багатьох комунальних установ, водії громадського транспорту, прості підприємці та прості, але дуже сміливі та відданні своїй землі люди.
Сьогодні від праці усіх цих людей залежить організація життєдіяльності міста та забезпечення містян всім необхідним.
Херсон місто герой!
Місто, що пережило окупацію, затоплення, переживає щоденні обстріли.
Місто, що уже має безліч шрамів!
Херсон вміє пробачати та бачити в людях краще.
А я впевнений, що ми за весь час війни теж навчились бачити у своєму місті тільки краще та переконались, що він неповторний та незрівнянний.
Місто працьовитих, щирих та вільних людей!
Сказати, що працювати в таких умовах складно, це нічого не сказати.
Підприємницька, та взагалі будь-яка господарська діяльність - це постійна хода по тонкому лезу.
Сієш під обстрілами, збираєш під обстрілами, продати можеш тільки нижче собівартості, покладеш в склад і молишся кожен день, щоб не прилетіло нічого.
Але робиш з розумінням, що є обовʼязки та відповідальність перед людьми та громадою.
Так працювати у прифронтовій зоні важко, небезпечно, але необхідно.
Попри те що багато людей виїхало багато ще залишилось і їм треба щось робити, працювати забезпечувати сімʼї, вони хочуть бути потрібними та корисними для своєї сімʼї, громади, країни.
Підприємства були розграбовані рашистами, частина техніки вкрадена, а частина зламана та понівечена, поля забруднені снарядами, та значний час простояли під бурʼянами.
Кожна людина в колективі на вагу золота, бо більшість кваліфікованих кадрів виїхала рятуючи свої сімʼї.
Не дивлячись ні на що відновили роботу!
Підрахували збитки та зобовʼязання, які на жаль нікуди не зникли, як техніка та інші ТМЦ.
Побудували план та почали працювати.
Перелік проблем та викликів, які постають зараз перед аграріями, доволі не простий, тому що з більшістю проблем ми зіштовхнулися вперше за історію незалежності.
1. Логістика - пропускна спроможність портів.
2. Обмеження щодо експорту, а саме ринків збуту агро продукції.
3. Анексовані землі та заміновані поля.
4. Відсутність ціни на агро ринку.
5. Дороге банківське фінансування.
6. Правоохоронні органи та проблема не декриміналізації раніше окупованих регіонів України.
7. Прильоти та обстріли українських агро підприємств.
8. Заміновані території.
Але це не лякає Українських підприємців і проблеми ми приймаємо як виклики!
Зважаючи на вище вказані проблеми планом «Б» на сьогодні може бути декілька стратегічних напрямків розвитку економіки:
1.Переорієнтація на глибинну переробку сировини всередині країни, що дасть нові робочі місця, більшу додану вартість, та своєю чергою знизить навантаження на порти та елеватори, але тягне за собою вагомі капексні інвестиції в мільйони, десятки та сотні мільйонів доларів.
2. Планування виробництва і експорту орієнтуючись на запити наших європейських партнерів. Виробляти треба те, чого потребує світовий ринок, а не те, що в нас вдається.
3. Стимуляція розвитку підприємництва в Україні. Оптимізація та спрощення податкової системи. Щоб платити податки та здавати звіти було так же просто, як зареєструватись в Дії. Треба заохочувати людей ставати підприємцями та платити податки, працювати чесно, та бути свідомими, а не залякувати, погрожувати. Робота сьогодні, особливо у прифронтовій території, повʼязана з постійними ризиками, багатьма непередбачуваними витратами, зростанням собівартості.
Секрети виживання в таких умовах з однієї сторони дуже прості, а з іншої потребують значно більших зусиль від всіх членів команди.
1. Оптимізація, оптимізація та ще раз оптимізація.
2. Дивлячись на жертви та зусилля наших воїнів ми просто не маємо права бути слабкими, тому що ми їх тил - економічний тил. Ми забезпечуємо армію допомагаючи, підтримуючи, донатимо, платимо податки, купуючи все, що необхідно для фронту.
3. Зосередженість на головній меті - перемозі!
Для цього треба забезпечувати економічну стабільність, щоб не стояти з протягнутою рукою, а бути самостійними, адже економічний фронт є базисом та запорукою перемоги у війні з ворогом.
