Новели Податкового кодексу щодо оподаткування ризикових страховиків

  З 01.04.2011 року набуває чинності розділ ІІІ Податкового кодексу «Податок на прибуток підприємств», який дещо змінює правила оподаткування страховиків.

 У зв’язку з цим ми раді представити Вам окремі положення зазначеного акта, які так чи інакше пов’язані зі здійсненням підприємницької діяльності в Україні.

  Щодо ставки.

 Якщо попередній закон[1] визначав, що доходи страховиків від виконання договорів ризикового страхування оподатковуються за ставкою 3 %, то Податковий кодекс встановлює для страховиків загальну податкову ставку[2] незалежно від характеру доходної частини.

  Щодо перестрахування у нерезидентів.

 Якщо попередній закон[3]визначав, що з оподатковуваного доходу страховика не виключаються страхові платежі, сплачені ними на користь перестраховиків-нерезидентів, то Податковий кодекс вже не містить таких обмежень.

  Щодо страхових резервів.

 Якщо попередній закон не надавав жодних пільг страховикам щодо формування ними страхових резервів[4], то Податковий кодекс визначає, що сума зменшення страхового резерву у загальному порядку повинна включатися до валового доходу, а сума відповідного збільшення – до валових витрат[5]. Це означає, що страховик, відносячи певні суми зароблених премій до страхових резервів управі цілком легально мінімізувати податок на прибуток.

  Щодо регресних вимог.

 Попередній закон прямо не встановлював, що доходи від реалізації регресних вимог до особи, відповідальної за збитки, включаються до валового доходу страховика, а відтак застосовувалася загальна норма, яка не передбачала включення зазначених надходжень до валових доходів[6]. У свою чергу, Податковий кодекс прямо визначає, що доходи страховика від задоволення його регресних вимог повинні включатися до його валового доходу[7].

  Щодо валових витрат страхувальників.

  Попередній закон передбачав, що у загальному порядку віднесення витрат щодо страхування (крім медичного, пенсійного та за обов’язковими видами) до валових витрат платника дозволяється у розмірі, що не перевищує 5 % його валових витрат за звітний податковий період[8]. Разом із тим, Податковий кодекс таких обмежень не встановлює, передбачаючи лише, що таке страхування не повинно здійснюватися на користь сторонніх осіб або працівників підприємства, якщо тільки зазначене страхування не є обов’язковим[9].

 З огляду на це підприємства зможуть більш широко використовувати механізми страхування у своїй діяльності, включаючи відповідні витрати до складу валових витрат.