Реформи почекають, на черзі - вибори

Протягом кількох останніх днів політичний дискурс в Україні наповнився новим, але доволі очікуваним контентом. Відпочивши під час новорічних свят, політики з новими силами взялись, не гребуючи засобами та незважаючи на послідовність своїх дій, відривати якомога більший шматок від пирога хиткої соціально-політичної кон’юнктури.

Зокрема глава уряду спільно із соратниками по партії несподівано переключив риторику з проведення реформ на конституційний процес, який, згідно з самою Конституцією, його мало стосується. І це при тому, що у сфері відання прем’єра справи, м’яко кажучи, невтішні. Однак в опозиції сьогодні перебувати значно комфортніше і перспективніше, тому тему для опозиційних розмов довелося позичати з чужої парафії.

«Батьківщина» завзято вимагає нового уряду і перевиборів до парламенту, але не хоче виконувати взяті на себе коаліційні зобов’язання. Зокрема, Юлія Тимошенко відмовилася виконувати функції координатора парламентської більшості, що передбачено текстом коаліційної угоди.

«Самопоміч» взагалі вирішила пограти в загадкові політичні ігри, прихована ідея яких, очевидно, полягає в розширенні свого впливу у Верховній Раді та присутності в уряді завдяки методам шантажу. Так, напередодні минулих вихідних партія мера Львова прийняла рішення відкликати свого міністра з уряду через корумпованість і непрофесійність Кабміну. Це в той час, коли експерти та й самі представники «Самопомочі» називають керівника Мінагропроду Олексія Павленка одним з найефективніших міністрів чинного уряду.

Враховуючи сказане, виникає справедливе запитання: як все це стосується реформ, законодавчої роботи і відновлення територіальної цілісності України? Очевидно, що ніяк. Те, що відбувається, - це явна передвиборча кампанія в умовах, коли країна потребує консолідованої роботи влади на результат, коли вирішується майбутнє окупованих територій і доля національного суверенітету.

Швидше за все, популісти доведуть свою справу до кінця і дохитають ситуацію до перевиборів. А суспільство обиратиме з-поміж політиків, які замість того, щоб пропонувати реалістичні альтернативи повернення територій і оновлення конституційного ладу країни, у вирішальний момент нашої історії дбають про свій партійний імідж і передвиборчий рейтинг.