Коментар до статті від опозиційного уряду

Хвороба популізму в українській політиці не просто незникає з часом, а навпаки чимдуж прогресує. На превеликий жаль, частинасуспільства охоче купується на дешеві популістські прийоми, неодміннимсубстратом яких завжди виступає опозиційна риторика.

В цьому немає нічого дивного, адже з опозиційного таборуповсякчас легше працювати з електоратом: опозиційний продукт критичнозаряджений, орієнтований на кон’юнктуру суспільних настроїв та необтяженийбудь-якою відповідальністю за реальний стан справ у країні.

За умов розвиненої політичної культури опозиція євиразником конкретної альтернативної програми розвитку суспільства, яказмістовно відрізняється від провладної стратегії. Але в Україні майже всіопозиціонери заробляють свій політичний капітал виключно завдяки констатації соціально-економічнихпроблем, без жодних натяків на можливі шляхи їх вирішення. До того ж самакритика часто-густо є абсолютно непрофесійним чорним піаром.

Цей ліричний вступ є виразом обурення від прочитаноїнещодавно статті, автором якої є представник так званого «опозиційного уряду».Автор вказаного матеріалу прямо звинувачує  діючого міністра аграрної політики іпродовольства у брехні з приводу зростання обсягів експорту вітчизняноїагропродукції до ЄС. Зокрема, докір стосується прогнозів, які раніше були озвученіурядовцем, але мають шанс не здійснитися через скорочення Євросоюзом квот длянаших виробників. М’яко кажучи, подив у цій ситуації викликає те, яким чиномміністр відповідальний за рішення європейських чиновників, які у такий спосібзахищають, насамперед, своїх виробників? Тобто скорочення окремих квот дляукраїнських аграріїв – це наслідок об’єктивних потреб ринку ЄС, а не діяльностічи бездіяльності Мінагрополітики. Невиправданість передбачень міністра в цьомувипадку тотожна неточності прогнозу погоди на місяць вперед, адже метеорологитак само не впливають на об’єктивні кліматичні умови, як і уряд – на зовнішніекономічні обставини. Тож говорити, що за даних умов людина бреше, значитьсвідомо і безпідставно займатися брудною справою чорного піару, не більше.

Крім того, автор «викривальної» статті за усталеноютрадицією банально вказує на проблеми і не пропонує ніяких альтернативпорятунку ситуації. Політичний рейтинг, таким чином, нарощується неконструктивними пропозиціями і навіть не обґрунтованими звинуваченнямичиновників, а тривіальними фактами, причини яких перебувають далеко за межамиУкраїни.

Це лише один із сотень ітисяч прикладів того, як працює популістська критика опозиційного спрямування внашому політикумі. Тож якщо суспільство хоче, аби в Україні сформуваласяпродуктивна опозиція, здатна бути контролером і противагою владі, то відопозиціонерів слід вимагати аргументів і альтернативних рецептів вирішенняпроблем, з якими не може впоратися уряд. Коли ж підтримувати політиків лише зате, що вони разом з усіма обурюються наявним станом речей, але не знають якйого змінити, зміна влади в країні залишатиметься не більше, ніж дорогоювиставою.