Коментар до статті від опозиційного уряду

Хвороба популізму в українській політиці не просто не зникає з часом, а навпаки чимдуж прогресує. На превеликий жаль, частина суспільства охоче купується на дешеві популістські прийоми, неодмінним субстратом яких завжди виступає опозиційна риторика.

В цьому немає нічого дивного, адже з опозиційного табору повсякчас легше працювати з електоратом: опозиційний продукт критично заряджений, орієнтований на кон’юнктуру суспільних настроїв та необтяжений будь-якою відповідальністю за реальний стан справ у країні.

За умов розвиненої політичної культури опозиція є виразником конкретної альтернативної програми розвитку суспільства, яка змістовно відрізняється від провладної стратегії. Але в Україні майже всі опозиціонери заробляють свій політичний капітал виключно завдяки констатації соціально-економічних проблем, без жодних натяків на можливі шляхи їх вирішення. До того ж сама критика часто-густо є абсолютно непрофесійним чорним піаром.

Цей ліричний вступ є виразом обурення від прочитаної нещодавно статті, автором якої є представник так званого «опозиційного уряду». Автор вказаного матеріалу прямо звинувачує  діючого міністра аграрної політики і продовольства у брехні з приводу зростання обсягів експорту вітчизняної агропродукції до ЄС. Зокрема, докір стосується прогнозів, які раніше були озвучені урядовцем, але мають шанс не здійснитися через скорочення Євросоюзом квот для наших виробників. М’яко кажучи, подив у цій ситуації викликає те, яким чином міністр відповідальний за рішення європейських чиновників, які у такий спосіб захищають, насамперед, своїх виробників? Тобто скорочення окремих квот для українських аграріїв – це наслідок об’єктивних потреб ринку ЄС, а не діяльності чи бездіяльності Мінагрополітики. Невиправданість передбачень міністра в цьому випадку тотожна неточності прогнозу погоди на місяць вперед, адже метеорологи так само не впливають на об’єктивні кліматичні умови, як і уряд – на зовнішні економічні обставини. Тож говорити, що за даних умов людина бреше, значить свідомо і безпідставно займатися брудною справою чорного піару, не більше.

Крім того, автор «викривальної» статті за усталеною традицією банально вказує на проблеми і не пропонує ніяких альтернатив порятунку ситуації. Політичний рейтинг, таким чином, нарощується не конструктивними пропозиціями і навіть не обґрунтованими звинуваченнями чиновників, а тривіальними фактами, причини яких перебувають далеко за межами України.

Це лише один із сотень і тисяч прикладів того, як працює популістська критика опозиційного спрямування в нашому політикумі. Тож якщо суспільство хоче, аби в Україні сформувалася продуктивна опозиція, здатна бути контролером і противагою владі, то від опозиціонерів слід вимагати аргументів і альтернативних рецептів вирішення проблем, з якими не може впоратися уряд. Коли ж підтримувати політиків лише за те, що вони разом з усіма обурюються наявним станом речей, але не знають як його змінити, зміна влади в країні залишатиметься не більше, ніж дорогою виставою.