Як перемогти Росію в телевізорі

Будь-який сучасний політичний, військовий чи суспільний конфлікт містить інформаційну складову.Показовим є конфлікт між новою українською владою та російськими терористами.

Інформаційна війна - один з найголовніших елементів протистояння на Донбасі та причина легкої анексії Криму Росією.Свідоме нагнітання антиукраїнської істерії під час Євромайдану призвело до того, що в Криму не знайшлося критичної маси людей, здатних чинити опір окупації. Зате зросла кількість тих, хто зрадів анексії.

Отже, якою є розстановка сил сьогодні?

Росія заздалегідь створила централізовану систему пропаганди своїх ідей і цінностей, а також дискредитації ідей, поширених у Європі. Дискредитує Москва і саму ідею незалежності колишніх радянських республік, в тому числі України.

Останнім часом у Росії також активно впроваджуються ідея російського месіанізму та концепція "обложеної фортеці" - мовляв, всі проти нашої великої держави.

Толерантність подається як потурання розпусті, прагнення змінити владу - як прояв фашизму або впливу США, робота неурядових громадських організацій - як підривна діяльність. Натомість штучно створюється культ сили та авторитарної влади, поширюється ідея необхідності повернути порядки СРСР.

Ця пропаганда здійснюється через пресу, інтернет і телебачення - не випадково сепаратисти захоплюють телевежі для ретрансляції російських каналів. На зарплаті у російської влади сидять цілі групи "тролів", які або видаляють небажану інформацію, або перетворюють цікаву для публіки тему на "помийну яму".

Що маємо в Україні? Пропагандистська машина в Україні надто повільна і неорганізована. Телебачення у більшості випадків ще має довіру, але все залежить від стосунків власника каналу з діючою владою.

Крім того, рівень телевізійної пропаганди у Росії є настільки високим, що після зміни влади в Україні значна частина глядачів, які дивилися українські канали паралельно з російськими, тепер надають перевагу російським.

Більш-менш об'єктивна картинка, яку тепер почали давати українські канали, виглядає менш переконливою, ніж професійна російська пропаганда.

В інтернеті справи йдуть набагато краще, однак тут і досі нема професійного підходу. Нема системних дій влади - все зав'язане на ініціативах громадськості. Ці потуги виглядають цілком пристойно, але на відміну від професійних пропагандистських акцій вони не мають значного впливу.

Так, ці ініціативи виглядають переконливіше, але їх сукупна потужність не пробиває психологічний бар'єр самозахисту, створений під впливом російської пропаганди. Отже, треба діяти більш організовано, залучаючи професійних пропагандистів.

Головними повинні бути наступні тези.

1. Без України Донбас не виживе. Сепаратизм - це авантюра.

2. Федеративна Україна - це корупція та злочинність на місцях, яку нереально подолати. Це шанс повернення до влади старих казнокрадів.

3. Росія Донбас не прогодує. Вона не може прогодувати навіть Крим.

4. У Криму не було ніякого народного волевиявлення - суцільні фальсифікації.

Що треба робити вже зараз.

По-перше - створити координаційний медіацентр при РНБО, який би складався з головних редакторів провідних видань, політтехнологів та спеціалістів з інформаційної політики, зокрема із силових структур та МЗС.

Цей центр повинен оперативно реагувати на вкидання інформації з Росії та розробляти протоколи протидії. Також цей центр повинен планувати спеціальні інформаційні операції - безпосередньо у Росії через опозиційні ЗМІ.

По-друге, центр повинен взаємодіяти з проукраїнськими інтернет-спільнотами. Однак давати прямі команди щодо публікацій буде шкідливо для загальної справи. Представники центру мусять або самі бути лідерами громадської думки, або мати дружні стосунки з такими лідерами - журналістами і блогерами.

Далі можна буде розставляти акценти у мережах, створювати на базі спільнот "троль-сотні". Цей підхід є гібридним - не настільки централізованим, як у Росії, але й не настільки аматорським, громадянським, який переважає зараз в Україні.

Слід використовувати нетрадиційні засоби впливу на територіях, де наші медіа недостатньо присутні: в окупованому Криму та у захоплених російськими терористами районах Донбасу. Необхідну інформацію можна запускати через спілкування з місцевими жителями та через радіомережі на зразок zello.

По-третє, Україна повинна протидіяти пропаганді у закордонних ЗМІ. Потрібно постійно наголошувати на небезпеці перетворення Росії на неофашистську державу, на тому, що вона не зупиниться на агресії проти України, а піде на захід.

Для "старої Європи" вагомим аргументом буде те, що збитки від санкцій є тимчасовими, а небезпека створення вогнищ нестабільності з потоками біженців та наркотичним трафіком буде постійною, якщо не зупинити Росію на нинішніх кордонах і не змусити її залишити Крим.

Треба також переконувати виборців у країнах ЄС не голосувати за ультраправі сили на виборах до Європарламенту, адже вони є союзниками Росії у Європі.