Доллар на допомогу гривні

Минулого тижня американські сенатори-республіканці Тед Круз  Марко Рубіо написали міністру фінансів Сполучених Штатів Джеку Лью листа, котрим запропонували допомогти українській економіці, що скорочується вже протягом двох років, за допомогою підтримки української національної валюти. Підтримка полягала б у поновленні прив’язки гривні, курсоутворення котрої Національний банк України змінив 7 лютого з багаторічного де-факто фіксування на вільне плавання, до американського долара в режимі currencyboard. На перший погляд абсурдна пропозиція пропонує зробити крок назад  і більш того порушити вимоги Міжнародного кредитного фонду, з яким уряд наразі веде перемовини щодо отримання нового кредиту. Проте насправді і цей варіант допомоги має досить суттєві переваги, і, на думку сенаторів, Вашингтону варто обговорити цей варіант утримання гривні від подальшої девальвації з МВФ.

Режим currency board передбачає не просто повернення до колишньої фіксації курсу гривні до долара, а й ще більш жорсткий формат фіксації курсу відносно «якірної» - в даному випадку американської - валюти. За такого режиму усі гривневі готівкові ресурси мали б бути принаймні на 100% (а на практиці зазвичай – на 110-115%) забезпечені резервами валюти, золота та інших високоліквідних активів центрального банку.  Відповідно, друкувати кошти та нарощувати кількість готівкової гривні в обігу НБУ зміг би лише пропорційно зростанню  золотовалютних резервів (ЗВР).  

Зазвичай цей механізм використовується для імпорту монетарної стабільності в країнах, що страждають на надмірну інфляцію чи масову недовіру населення та бізнесу до центрального банку. Відповідно, він був популярний в часи гіперінфляції після розпаду Радянського Союзу, а також широко впроваджувався в колоніях (здебільшого британських) для прив’язки місцевої валюти до «материнської» валюти. Серед найвідоміших сучасних адептів currency board – Естонія, Литва, Болгарія, Боснія, Аргентина та Гонконг. Саме  досвід прибалтійських країн після розпаду СРСР  і в період їх підготовки до вступу до зони євро став основним аргументом американських сенаторів на користь цього режиму курсоутворення. Так, Естонія запровадила подібний режим у 1992 році та дотримувалася його до моменту переходу на євро у  2011 році. За ці роки змінився лише «якір»: до 1999 року естонська крона була прив’язана до німецької марки за курсом 8 крон за марку, а за 1 січня 1999-го її новим якорем став євро. Подібна практика дозволила Естонії не лиш уповільнити інфляцію з 90% у 1993 році до 3% у 2010 році, а й пом’якшила для неї наслідки фінансових крих в Азії та Росії у 1997-1998 рр. Литва йшла схожим шляхом, прив’язавши  літ спочатку у 1994 році до долара США, а потім до євро.

Ще один вдалий приклад – Гонконг, котрого лише режим currency board врятував під час кризи 1997-1998 рр. від хвилі девальвації національних валют, що прокотилася тоді країнами Азії. В Гонконгу подібний механізм працював з 1935 року, тоді ще в прив’язці  гонконгського долар у до фунта стерлінгів. Після розпаду Бретон-Вудської системи в 1972 році місцеву валюту прив’язали до долара США і надалі лише змінювали курс. З 1983 року він становив 7,80 гонконгських доларів за один американський. Причому під час Азіатської кризи кінця 90-х золотовалютні резерви Гонконгу на 300% покривали обсяг місцевої готівки в обігу. Після кризи, з 1998 року, курс було встановлено на рівні 7,75 гонконгських доларів за один американський. Правда, з того часу гонконгський currency board пішов далеко від класичної версії цього режиму і застосовує різні інструменти монетарного впливу, що зазвичай використовують центральні банки за інших режимів курсоутворення.

До переваг подібного валютного режиму відносять в першу чергу дисципліну і передбачуваність. А також потенційно низькі ставки по кредитних ресурсах. Наприклад, в результаті прив’язки долара Гонконгу до долару США відсоткові ставки в Гонконгу фактично встановлювалися Федеральним резервом США. Оскільки в 90х рівень інфляції в Гоконгу був нижчий, ніж в США, в Гонконгу встановлювалися низькі, іноді навіть від’ємні реальні відсоткові ставки. Необхідність забезпечувати готівку національної валюти запасами з іноземної валюти обмежує можливість регулятора друкувати гроші, зокрема щоб допомогти уряду профінансувати бюджетний дефіцит.

Крім того, для переходу на режим currency board Нацбанку довелося б позбавитися від багатьох адміністративних заходів з регулювання валютного ринку, зокрема норми з обов’язкового продажу експортерами частини валютної виручки та інших норм, запроваджених в тому числі і в лютому-квітні цього року. Адже цей формат курсоутворення передбачає вільну конвертованість національної валюти у «якірну»  і, відповідно, жодних обмежень для фізичних осіб чи бізнесу щодо обміну валюти чи проведення операцій, що відображаються в поточному рахунку чи в  рахунку операцій з капіталом і фінансових операцій платіжного балансу.

Нарешті, подібний режим значно обмежує простір дій для монетарного регулятора в разі різноманітних шоків. Наприклад, він не може застосовувати валютний курс для боротьби із зовнішніми шоками (стрімким падінням цін на експорт або різкими змінами потоків капіталу), а також не може виступати «кредитором останньої надії», забезпечуючи банки рефінансуванням  під час кризи ліквідності в банківській системі.

В сьогоднішній ситуації в Україні режим currency board є доцільним,  але за умови залучення міжнародного стабілізаційного ресурсу еквівалентного20 млрд $, а також  із їх урахуванням потенційної інтеграції України в європейський простір, прив’язку зробити до €.