Загрози при накладенні арешту на майно третіх осіб

Чергове "покращення" кримінального процесуального законодавства у питання арешту майна третіх осіб, виявило нові проблеми у застосуванні таких змін та дають суду право визнавати докази недопустимими.

18 лютого 2016 року на підставі ЗУ «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо виконання рекомендацій, які містяться у шостій доповіді Європейської комісії про стан виконання Україною Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України, стосовно удосконалення процедури арешту майна та інституту спеціальної конфіскації» до КПК України внесені зміни та доповнені певні норми в частині передбачення нового учасника кримінального провадження - третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт (стаття 64-2).

Законом визначено, що третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт має права та обов'язки, передбачені КПК України для підозрюваного, обвинуваченого в частині, що стосуються арешту майна.

На перший погляд норма нібито виписана вдало. 

Проте, перша практика застосування вказаних положень дає підстави стверджувати про юридичну недосконалість зазначених положень, адже наділення третьої особи правами підозрюваного, обвинуваченого, навіть, виключно в частині арешту на майно є невиправданим з огляду на наступне. По-перше, підозрюваний чи обвинувачений має право відмовитись від надання будь-яких свідчень. По-друге, виникають ситуації, за яких особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають встановленню при розслідуванні, тобто свідок, є також і третьою особою, на майно якої накладається арешт, а за положеннями КПК користується правами підозрюваного, обвинуваченого. По-третє, в КПК України не врегульовано порядку допиту третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт. 

За таких умов, у випадку наявності у третьої особи прав, передбачених законом для підозрюваного, обвинуваченого, і одночасно необхідності допиту як свідка, таку особу слідчий, прокурор не вправі під час допиту попереджати про кримінальну відповідальність за ст. 384, 385 КК України (Завідомо неправдиве показання та відмова від давання показань). Крім цього, особа має право відмовитись від надання свідчень з приводу походження такого майна.

Ще однією проблемою є те, що відповідно до ч. 2 ст. 64-2 КПК України процесуальний статус третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, виникає з моменту звернення прокурора до суду із клопотанням про арешт майна. 

Залишається відкритим питання статусу такої особи у випадку відмови у арешті майна чи повернення судом клопотання сторони обвинувачення  з підстав невідповідності клопотання вимогам закону. За таких умов, фактично, особа, яка набула прав підозрюваного, обвинуваченого, не може бути допитана як свідок. Адже свідок зобов'язаний надати показання про відомі йому обставини кримінального провадження. Водночас на підозрюваного, обвинуваченого такого обов'язку законом не покладено. Загальновідомо, що в кримінальному провадженні статус особи повинен бути визначеним, оскільки особа не може бути одночасно підозрюваним, свідком, третьою особою чи потерпілим.

Такі неузгодженості викликають серйозні складнощі в процесі накладення арешту на майно, а також створюють передумови визнання судом отриманих доказів за участю третіх осіб недопустимим доказами.

Тобто, чергові спроби “скоригувати” кримінальне процесуальне законодавство виявилися невдалими. Ст. 64-2 КПК України, якою введено до кримінального процесу окремого учасника потребує змін в частині визначення прав та обов'язків третьої особи при розгляді питання про накладення арешту на майно, оскільки діюча редакція створює штучні проблеми у правозастосовній практиці.