Узаконити неможливо ігнорувати

Близько 15 місяців тому назад Київська міська державна адміністрація (КМДА) розробила детальний план – "дорожню карту" – введення в експлуатацію столичних недобудов будинків Войцехівського. А вже наприкінці червня цього року постраждалі вкладники ЖК Войцехівського прийшли на страйк та заявили, що вони планують жити в КМДА, щоб отримати свої квартири. То що ж пішло не так?

Одна із основних причин з яких потерпілі інвестори та КМДА не можуть налагодити плідну співпрацю є те, що функціонал адміністрації не має прямого відношення до інвесторів, будь то потерпілих, чи навпаки щасливих. Міська адміністрація має свої службові точки дотику лише із забудовниками, точніше навіть із власниками або орендарями земельних ділянок на яких будуються об’єкти нерухомості.

Об’єкти Укогруп, Сітігруп та інші будувалися без будь якого нагляду як за дотриманням цільового використання земельних ділянок, так і без наявності беззаперечних дозвільних документів, у тому числі погоджених технічних умов на підключення до міських мереж.

До функцій КМДА та мера не входить завдання перевіряти дотримання забудовниками будь-яких законів кримінального чи адміністративного кодексів України, не говорячи вже про відповідність будь-якого будівництва Державним Будівельним Нормам (ДБН). Після того, як КМДА вирішить питання призначення земельної ділянки у кінці будівництва місто має отримати від забудовника його внесок у розвиток соціальної інфраструктури міста. У випадку, якщо забудовник не сплатив внесок, місто не призначить новобудові поштову адресу. І ось у цей час, коли якийсь із житлових комплексів не виконав своїх зобов’язань, КМДА мала б ініціювати всебічну перевірку забудовника на предмет наявності у нього будь-яких порушень щодо будівлі.

Припустимо, що якби міські чиновники з першого випадку невиконання зобов’язань перед містом (читай як громадою, адже депутати – це у першу чергу делегати від громади міста) зайняли жорстку законну позицію щодо першого із вже більш ніж 40-ка, то це б уберегло тисячі сімей від таких проблем.
Варто звернути увагу, що протягом десятиліття ДАБІ, МВС, Прокуратура не цікавилися справами проблемних забудов, або цікавилися під своїм власним кутом зору. Усі вони активно включалися у той момент, коли справа буда вже завершена з точки зору отримання забудовниками інвестицій та не надання у відповідь якісного та введеного в експлуатацію житла.

Тепер вже так вийшло, що ошуканим інвесторам ні до кого апелювати, окрім як до КМДА. Їхні надії на «авось добудують» не справдилися, забудовник кинув своїх інвесторів напризволяще і сподівання лишилися тільки на монополіста сили і влади у країні – на державні органи.

Щодо прогалин у законодавстві відносно таких кричущих випадків, то пан мер Кличко слушно про це зауважив перед зібранням потерпілих від діяльності групи компаній пана Войцехівського. При розробці будь-якого закону тяжко уявити ситуацію при якій десятиліття будуть порушуватися права інвесторів, а схема буде продовжувати працювати. Доречи, якщо «захотіти», то навіть сьогодні у прямому сенсі можна купити квартиру у декількох із 42-х Уко-об’єктів. Чи не парадоксальна ситуація? От тільки не зовсім зрозуміло від того плакати чи сміятися?

Створення будівельних кооперативів на перший погляд простий та зрозумілий механізм щоб добудувати та ввести в експлуатацію будинки. Однак, не завжди є як юридичні, так і технічні можливості для продовження будівельних робіт. У цій ситуації питання землевідводу, коригування дозвільної документації, архітектурного проекту, технічних умов на виділення необхідних потужностей, та підключення до міських мереж з врахуванням відповідності вже збудованого до ДБН та БНіП та інші питання мають буди приведені до закону. А в ситуації що вже склалася зайнятися цим приведенням може лише діюча влада, якою для ошуканих інвесторів на даний час є КМДА. Тому для розв’язання усіх проблемних житлових комплексів влада має надати механізми та практичні плани дій, а потерпілі організуватися та діяти згідно регламентів.

Сподіваюся, що рано чи пізно проблема забудов Укогруп піде в історію.