Демократія – це не мета, а процес. Або чому треба йти на вибори?

Під час зустрічей із виборцями я вислухав чимало скарг стосовно неремонтованих під ’ їздів, розбитих доріг, відсутності освітлення, незаконних забудов та інших проблем. Особисте спілкування із людьми різного віку та статку засвідчило, що вони готові активно спілкуватися й об’єднуватися задля спільного втілення громадських ініціатив та вирішення питань. Однак, проблемою №1 була і залишається байдужість переважної більшості киян.

З цілком об’єктивних причин, звинувачувати людей у низькому рівні політичної свідомості та електоральної відповідальності, не можна. Роки невиправних помилок, невиконаних обіцянок та невиправданих сподівань привели українське суспільство до зневіри та, часто, зрозумілого негативного ставлення до політиків усіх рівнів.

Не сприяло встановленню довіри й зміна виборчого законодавства, менш ніж за півроку до проведення виборів. Більшість людей не розуміють, хто ці люди на білбордах, звідки вони з’явилися і які ідеї пропонують. Водночас, чинна виборча система побудована таким чином, що у разі низької активності громадян на виборах, їхній округ може лишитися без представника у міській раді, а, заразом, і без відповідальної за проблеми округу людини

В ідеалі, кандидат мав би працювати із локальною громадою тривалий час і бути удостоєним права представляти її інтереси у міській раді. Попри те, що я був обраний за списком і працював над глобальними питаннями міста, приділяючи найбільше уваги питанням корупції, я працював і над болючими для мого мікрорайону питаннями. Протистояв скандальній забудові на Слобідці, блокував трибуну під час ухвалення рішення про продовження терміну оренди ділянки для забудовника, ходив на суди та мітинги. Виступав у складі ініціативної групи проти нового ДПТ Лівобережки, згідно із яким біля мого будинку мав вирости цілий масив хмарочосів, без урахування жодних інфраструктурних потреб району. Підтримував ініціативу моїх сусідів зі створення органу самоорганізації населення, який має стати проміжною ланкою та додатковою точкою опору для депутата, що працюватиме на громаду мікрорайону.         

За нетривалий час після впровадження нової системи я двічі обійшов кожен будинок на моєму окрузі. І знаю про усі проблемні та болючі питання мешканців. Я готовий дослухатися до громади, дискутувати, відповідати на гострі й критичні питання, але мають бути активні й небайдужі громадяни, щоб їх ставити.

Нехай наша політична та виборча система не є досконалими, важливо пам ’ ятати, що демократія – це не якась міфологізована й ідеалізована мета. Передовсім, це – процес. І вибори, як пряма форма народовладдя, є однією з ключових його ланок. Як казав відомий філософ, нація – це щоденний плебісцит, тим паче, нація, що прагне до демократії.

Демократична форма правління, за яку роками боровся український народ, відстоюючи її на майданах та проливаючи кров героїв, передбачає якомога активніше залучення людей до суспільно-політичних процесів. Тож, я закликаю усіх не залишатися осторонь і не делегувати право вирішувати долю свого міста іншим. Якщо сьогодні ви не віддасте свій голос за певного кандидата, завтра ви не матимете права вимагати чогось у місцевої влади або скаржитися на неї. Ваш голос – це мандат, який ви обмінюєте на конкретні зобов ’ язання з боку вашого депутата. Не змарнуйте його!