Мова освіти в Україні: чого злякалися національні меншини?

На порталі BucPress розміщена реакція МЗС Румунії: «Міністерство закордонних справ Румунії із занепокоєнням взяло до відома форму нового Закону про освіту»; міністр закордонних справ Угорщини Пейтер Сіярто вважає новий український Закон про освіту «соромом і ганьбою». 

Учора керівники МЗС Болгарії, Угорщини, Греції, Румунії підписали лист до керівника МЗС України з побажанням, «щоб цей закон не торкнувся прав меншин і освіти рідною мовою». Чи є підстави для занепокоєння сусідніх держав?

 

Наведу пункт 2 статті 7 Закону «Про освіту»: «Особам, які належать до національних меншин, гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних закладах освіти. Це право реалізується через мережу закладів освіти, класів (груп), що створюються відповідно до законодавства». 

Пункт 7 цієї самої статті: «У закладах освіти відповідно до освітньої програми можуть викладатися одна або декілька дисциплін двома та більше мовами – державною мовою, англійською мовою, іншими офіційними мовами Європейського Союзу».

Ну, скажіть мені: де тут «ніж у спину» сусіднім державам? Як на мене, то передбачено використання будь-якої мови Європейського Союзу у будь-якому обсязі.

Гадаю, головною проблемою є те, що українська влада так і не надала достойного, «прийнятного» для дипломатів тлумачення і пояснення механізму реалізації 7 статті згадуваного закону. Тобто її дипломатична мова виявилася не на належному рівні. 

А щодо «утисків» деяких меншин, маю свою думку. У травні відпочивали з чоловіком у Берегово Закарпатської області. Там навіть на державних установах поряд з українським розміщено прапор Угорщини. У готелі, де ми зупинилися, весь персонал між собою говорив тільки угорською, ламаною російською – з нами. Української там майже не чути. І угорська спільнота не поспішає вчити державну мову держави, в якій живе. 

Питання: так чия мова потребує захисту?