Бізнес на крові: як російські підприємці заробляють на війні

Близькі до Кремля російські підприємці за безцінь отримали активи західних компаній на астрономічну суму 3,5 трлн рублів. Якщо минуле покоління російських мільйонерів і мільярдерів піднялося на приватизації, то чергові “нові росіяни” тільки за минулий воєнний рік отримали чистими 2,5 млрд доларів прибутку. І це в умовах обмежень і санкцій.

Схема № 1

Путін купує лояльність своїх олігархів. Після того, як наближені до Кремля мільярдери потрапили під санкції, втратили яхти, нерухомість за кордоном, Кремль знайшов новий спосіб домогтися їхньої лояльності — підкупити, роздавши їм майно західних компаній, що пішли з Росії. Так у РФ з’явилася сотня друзів Путіна — 100 бізнесменів, які отримали за копійки активи такої ж сотні іноземних компаній. Про це довідалося незалежне російське видання “Новая газета Европа”.

“Ми розрахували рейтинг бенефіціарів війни — бізнесменів, які отримали найбільше активів. Ми спробували зрозуміти, яким чином ухвалюються рішення, кому дістаються найбільш ласі шматочки західного бізнесу. Велика кількість власності перерозподіляється російським власникам. З’являються нові групи, цілі класи бенефіціарів війни — людей, які виграли від війни”, — каже голова відділу data-аналітики видання “Новая газета Европа” Арнольд Хачатуров.

Найбільших нових російських бізнесменів визначали двома способами: шукали тих, хто скупив найбільше іноземних компаній, і тих, хто отримав від цих покупок найбільше прибутку.

До перших з великим відривом від усіх інших розслідувачі віднесли найбагатшого бізнесмена Росії Володимира Потаніна. Він отримав майже половину від загальної суми активів — понад 1,5 трлн рублів, купивши “Росбанк” (входив до складу французької фінансової групи Societe Generale) і дві страхові компанії. На внутрішньому російському ринку мільярдер претендує ще й на купівлю “Яндекса”.

“Мільярдер Потанін продовжує заробляти, він мало що втратив на війні, навпаки — багато виграє. І купівля банку Societe Generale — це насправді дрібниця порівняно з купівлею “Тінькофф банку”, — пояснює журналіст-розслідувач видання “Новая газета Европа” Сергій Тепляков.

До тих, хто скупив найприбутковіші активи, журналісти відносять близького друга Путіна Геннадія Тимченка і мільярдера Леоніда Міхельсона, які володіють компанією “Новатек”. Олігархи скупили частку французької Total Energy і британської Shell, тим самим розширивши свої і без того прибуткові імперії з переробки нафти та газу. За даними журналістів, сумарно чистий прибуток “Новатека” від цих проєктів минулого воєнного року вже становив 40 млрд рублів.

“Новатек” добре отримав навіть від війни. Тому що одна з головних компаній, яка програла від війни, — “Газпром”, у якої сильно скоротилися поставки газу в Європу. А “Новатек” — виробник скрапленого газу, і закупівлі скрапленого газу з Росії в Європі зросли. “Новатек” виявився бенефіціаром, по-перше, від падіння частки “Газпрому” і зростання частки “Новатека” в Європі. А по-друге, від купівлі активів західних компаній”, — акцентує Арнольд Хачатуров.

Наступні за “Новатеком” найприбутковіші покупки дісталися нафтогазохімічній компанії “Сибур”. Її найбільші акціонери — все ті ж Міхельсон і Тимченко.

“Чому Міхельсон і Тимченко стали їхніми власниками? Тому що це найбагатші люди Росії, ці активи більше немає кому придбати, ні в кого стільки грошей немає. Плюс у них є зв’язки, вони вже володіють профільними компаніями і просто купують частки своїх партнерів”, — зазначає Сергій Тепляков.

Однак серед покупців були й ті, кому дісталися збиткові підприємства. І це, зрозуміло, не путінські олігархи, а державні компанії. Так, державній Науковій організації з розвитку автомобілебудування дісталася частка “Рено” в “АвтоВАЗі” і завод “Ніссан” у Петербурзі. А збитковий завод “Мерседес”, що простоює, отримав дилер “Автодор”. Тепер у простих росіян вибір автомобілів став дуже простий — або вітчизняний, або китайський.

“Автомобільний ринок практично знищений у Росії, обвал на 50-70%. І він нескоро відновиться. На російський ринок приходить китайський автопром, але він поки що не може замістити такі обсяги. Тобто є певні сфери, в яких збиток дуже сильний”, — коментує Арнольд Хачатуров.

У сучасній Росії чим ближче ти знаходишся до Путіна, тим прибутковіше отримуєш активи. Усі вершки у вигляді західних енергетичних компаній дісталися давнім друзям Путіна, а великі банківські активи — найбагатшому мільярдерові. Виняток із цього списку, мабуть, — мережа кав’ярень Starbucks, яка, за даними BBC, дісталася людині, близькій до Рамзана Кадирова. Однак і з ним усе не так просто.

“Starbucks — це невеликий актив. Крім нього ця людина придбала німецьку торговельну мережу товарів для дому OBI — вона дуже велика і була прибутковою. Був цілий кругообіг зміни власників цієї мережі. Спочатку OBI дісталася якомусь німцеві, потім німці в нього цю компанію забрали. Пішла зміна власників через низку підставних осіб. У підсумку, компанія OBI належить тепер, по суті, Кадирову”, — уточнює Сергій Тепляков.

Схема № 2

Вище було описано першу схему, яку викрила преса, коли з панського плеча обдаровували своїх. Друга — ще більш обурлива. Вона про те, що багато західних брендів формально з Росії пішли, але залишили собі лазівку, щоб у будь-який момент повернутися. Для цього вони продали активи своєму менеджеру в Росії за 1 рубль із правом у будь-який момент викупити назад.

Наприклад, мережу ресторанів “Макдональдс”, яка тепер перейменована в Росії у “Вкусно и точка”, купив франчайзинговий партнер компанії в Сибіру Олександр Говор.

“Олександр Говор володів рестораном “Макдональдс” у Сибіру. Це досить закономірний покупець, все-таки його в “Макдональдсі” знали. Він людина з грошима. До цього Говор був місцевим вугільним магнатом на Кузбасі. Угода щодо “Макдональдсу” відбулася за 1 рубль, але “Макдональдс” залишив за собою в договорі право на зворотний викуп за такою ж формальною ціною”, — розповідає Сергій Тепляков. 

Журналісти встановили, що кожен третій покупець іноземних компаній — це російський менеджер, який ними керував до 2022 року. Таким чином, іноземний бізнес знайшов вихід не спалювати мости.

“Щойно вони побачать зміну ситуації, вони готові повернутися. А місцевий менеджмент, відповідно, відкотиться на статус керуючих і не буде нічим володіти. Дуже часто за фактом менеджмент, який купує частку, насправді цими компаніями не володіє. Вони можуть перебувати в заставі в тих самих західних компаній, у заставі в банку”, — акцентує Арнольд Хачатуров.

По суті, Кремль вирішив одразу дві проблеми. З одного боку, пограбував західні компанії, відпустивши їх ні з чим, а з іншого — створив цілий пласт бізнесменів, яким тепер невигідне завершення війни. Адже їм доведеться все віддавати назад. Якщо раніше їхній бізнес був політично індиферентний, то тепер вони зацікавлені в збереженні режиму і в збереженні постійної військової напруженості із Заходом. І таким чином Кремль, по суті, розширив підконтрольних собі олігархів.

“Важливо, що цей перерозподіл активів використовується, зокрема, для того, щоб згладжувати якісь негативні наслідки і втрати від війни. Багато компаній багато втратили. Багато бізнесменів і олігархів перебувають у санкційних списках. Перервалися якісь партнерські відносини із західними компаніями, довелося закривати свої західні “дочки”. Російська влада всіляко просуває ідею, що можна добре заробити на війні. Розрахунок на те, що створюється якась соціальна база підтримки війни, люди (особливо великі власники) менш незадоволені тим, що відбувається, тому що можуть на цьому заробити”, — продовжує Арнольд Хачатуров.

Дешевше залишитися

Від початку повномасштабної війни Україна веде перелік міжнародних спонсорів цієї війни. Це близько 30 найбільших компаній, яким належать сотні відомих брендів, що досі працюють у Росії. Там вони платять податки, відповідно, фінансують російську агресію проти України.

Журналісти видання “Новая газета Европа” знайшли у відкритих джерелах шокуючу статистику. За півтора року війни Росію повністю покинули всього лише від 10% до 30%іноземних компаній. Цю ж цифру підтверджує і Київська школа економіки. Причини, через які решта 70-90% залишаються працювати в Росії або з Росією, — різні. Часто вирішують для себе, що гроші дорожчі за репутацію. А іноді й хотіли б піти, але чиновники спеціально затягують процес.

“За даними різних ЗМІ, на вихід із Росії вишикувалася велика кількість компаній. Але вони зіткнулися з тим, що держава їх зобов’язала звертатися до спеціальної комісії, щоб отримати дозвіл на угоду. А ця комісія нібито навмисно працює дуже повільно, розглядає вкрай мало угод і встановила вимоги”, — каже Сергій Тепляков.

За даними Financial Times, зараз близько 2 000 зарубіжних компаній чекають на дозвіл Мінфіну РФ на продаж активів у Росії. Така комісія збирається тричі на місяць і за одне засідання розглядають не більше семи заяв. І такими темпами весь процес затягнеться років на вісім.

Вимоги ті самі, майже грабіж — половину вартості активів компанія повинна просто подарувати у вигляді знижки. Ще 10% обов’язково передати до бюджету добровільним внеском. На практиці ж ринок викручує дисконт і до 90%. Тобто компанії просто йдуть ні з чим. Виходить, що офіційно російська влада каже, мовляв, ми нікого не тримаємо, але щоб піти, треба виконати сотню умов, почекати якусь кількість чи то місяців, чи то років.

“Взагалі російський уряд зізнавався, що він спеціально запроваджує такі правила, щоб компаніям було невигідно йти, тобто щоб вони через силу, але все ж таки залишалися на російському ринку. Але ті, які йдуть, їхні активи переходять російським власникам”, — наголошує Арнольд Хачатуров.

Підбиваючи підсумки, картина така. Головну вигоду від виходу іноземних компаній з російського ринку отримали російські путінські олігархи. Усвідомлюючи вразливість для режиму, і розуміючи, що війна затягується, забирає дедалі більше грошей і життів, Кремль намагається підкупити дедалі більше людей. І один зі способів розплатитися — взяти чуже і розділити, як уже було не раз у радянській і в російській історії.

І поки близькі до Кремля бізнесмени заробляють свої мільйони, бюджет наповнюють зовсім не за рахунок їхніх податків, а за рахунок штрафів, які вибивають з незгодних. Два в одному — і на війну гроші збираються, і самі люди намагаються не говорити зайвого, розуміючи, що сьогодні штраф, завтра — термін.