Естонський оборонний досвід для української армії

Сьогодні Естонія – одна з найменших країн Європейського Союзу. Проте з а всіма соціально-економічними показниками ця держава є найбільш успішнішою на всьому пострадянському просторі. У 1991-му, вийшовши з орбіти російського впливу, маленька Естонія і сьогодні змушена прикладати надто багато зусиль, аби стримувати імперсько-колоніальні апетити Кремля.

За останні десятиріччя відносини Естонії й Росії не можна назвати ані спокійними, ані дружніми. Російське керівництво постійно звинувачує естонську владу в обмеженні прав російськомовного населення. Які це може мати наслідки, усі ми прекрасно розуміємо... Якщо після розпаду Радянського Союзу в Естонії мешкало близько 40% етнічних росіян, то зараз їх кількість зменшилась до 25-28%. Але і ця цифра, погодьтесь, є дуже великою! Ми пам’ятаємо, як Путін вже «захищав» російськомовне населення в Грузії та в Криму, а зараз такий «захист» вже третій рік поспіль відчувають на собі українці Донбасу…

Хоча більшість естонських політиків вважають малоймовірними воєнні дії Москви в Естонії, проте повністю відкидати можливість появи «зелених чоловічків» у країнах Балтії і зараз ніхто не може. Сьогодні влада Естонії регулярно фіксує порушення повітряного простору з боку східного сусіда…До лютого 2018-го, коли буде відзначатись 100-річний ювілей республіку, на кордоні з Росією естонський уряд планує закінчити будівництво захисного паркану. На сьогоднішній день для естонських можновладців забезпечення прикордонної безпеки є головним пріоритетом у сфері внутрішнього захисту .

Захист у вигляді паркану, безумовно, потрібен. Але давайте подивимось на оборонний досвід маленької Естонії. Чисельність діючих естонських збройних сил – всього близько шести тисяч. Мало? Так. Проте поряд з регулярними військами, сьогодні у країні діє потужна військова добровольча організація – Кайтселійт, до лав якої входить майже 27 тисяч. Естонці чітко усвідомлюють загрозу, яку несе сусідня Росія, і реагують на неї адекватно. Так, з 2014 до кінця 2015 року кількість членів Кайтселійту зросла більше ніж на дві тисячі чоловік. Самі естонці стверджують, що це стало реакцією на агресію Російської Федерації проти українців. Тоді в 2014-му міністр оборони Естонії Урмас Рейнсал заявив, що тиск Росії на Україну говорить про необхідність залучення всіх громадян Естонії до державної оборони. Рейнсал закликав кожного мешканця Естонії вступивши в Кайтселійт, зробити свій внесок в державну оборону. «Українська криза показує, що уявлення про те, що державна оборона є завданням тільки професійних військових, застаріле. У сьогоднішній ситуації це випробування має пройти все суспільство», – заявив Рейнсал.

Тепер давайте трохи детальніше зупинимось на цій добровольчій організації та її ролі в обороноздатності країни. Кайтселійт (Союз Оборони Естонії) – був заснований ще в далекому 1918 році. Його діяльність регулюється спеціальним законом, який був ухвалений у тому ж таки 1918-му, а тільки нещодавно оновлений і наближений до реалій сучасності. У 1990-му, коли Естонія визволялась з-під радянської окупації, групою патріотів був відроджений Кайтселійт. У перехідний період естонське громадянське суспільство виявилось не слабким і наляканим, а було готовим до рішучих дій – тисячі естонців зі зброєю в руках стали на захист своєї незалежності та державності. В квітні 1992-го уряд Естонії прийняв постанову, відповідно до якої Кайтселійт було оголошено складовою частиною Оборонних сил Естонської республіки. Керівництво Кайтселійту отримало військові звання Естонії і права офіцерів регулярної армії.

В Естонії відродження Кайтселіту починалась без будь-якої фінансової підтримки держави чи впливових бізнесових груп. Громадяни відчули необхідність захищати свою країну. Люди згуртувались, скинулись грошима, купили необхідну зброю, амуніцію. Всіх об’єднувала одна ідея – сильна незалежна Естонія, яка, у разі необхідності, здатна протистояти зовнішньому ворогу. Так було на початку 90-х. Зараз же на озброєнні в естонських добровольців шведські автомати, вони добре екіпіровані й організовані. Естонський уряд повністю забезпечує добровольців зброєю і боєприпасами, спорядженням, засобами індивідуального захисту, транспортом і аптечками. Витрати на утримання Кайтселійту закладені до державного бюджету Естонії як частина оборонного бюджету держави. Сьогодні члени Кайтселіту на рівні з регулярними військами беруть участь в державних і міжнародних навчаннях.

Союз оборони організований за територіальним принципом. Це означає, що в разі військової загрози Кайтселійт здатний за мінімальний час провести мобілізацію усіх бійців, озброїти їх і зайняти заздалегідь підготовлені позиції оборони. Так, н авчені люди готові у будь-яку мить стати на захист своєї країни. По суботах і неділях вони можуть проходити навчання в тирах і таборах поблизу свого місця проживання. А взагалі, військовий збір відбуваються раз на квартал – члени Кайтселіту на три-чотири дні їдуть у військові табори. Зброю тримають переважно вдома, у відповідних сейфах. Якщо члена Кайтселійту помітять зі зброєю під дією алкоголю, покарання буде невідворотним – позбавлення членства в організації, що означає автоматичне позбавлення зброї. Бути членом Кайтселійту – дуже почесно. Практично всі вищі державні чиновники, включаючи  колишніх і діючих президентів, прем’єрів і міністрів, є членами цієї державної добровольчої організації. До речі, згідно проведеного на початку цього року соціологічного опитування, захищати Естонію зі зброєю в руках готові 71% населення, які говорять естонською мовою, і 45% населення, для яких рідна мова – російська.

На прикладі Естонії, країни, яка змогла звільнитися від радянського гніту, ми бачимо, що наявність потужної добровольчої організації є серйозним стримуючим фактором для можливого агресора. Добре підготовлений армійський резерв є однією з основ національної безпеки. Переконаний, що Україні варто використати позитивний досвід Естонії у побудові системи територіальної оборони. Шляхом створення системи територіальної оборони пішли Швейцарія, Норвегія, Ізраїль. Але для нас особливо цінним має бути якраз досвід Естонії, пострадянської країни. Ми мали піти цим шляхом ще у 1991-му році. Адже від самого початку н абуття Україною незалежності, російська еліта сприймала українську державність «як прикре історичне непорозуміння». Це втілилось у збройну агресію в 2014 році і триває по нинішній день.

Естонія створювала свою систему територіальної оборони шляхом відновлення історичних традицій. Естонці вважають, що Кайтселійт, як система територіальної оборони, діє з 1918 року, з 50-річною перервою на радянську окупацію. Якщо поглянути на нашу історію, то Україна теж уже мала добровольчу армію. Українська повстанська армія (УПА) була заснована восени 1942 році. Принцип той самий, що і в Кайтселійті, – люди об’єдналися для того, щоб зі зброєю в руках боронити свою Вітчизну, свою землю від ворогів. УПА теж діяла за територіальним принципом і була чітко структурованою й добре керованою з єдиного центру. Протягом багатьох років  дієздатна та багаточисельна військова сила УПА успішно протистояла німецьким та радянським каральним військам. Як свідчать архівні документи, на момент розквіту і найбільшого підйому кількість її вояків досягала 100 тисяч, а за всю історію УПА в ній брали участь понад 300 тисяч бійців.

У вкрай несприятливих умовах, коли ми не мали своєї держави, народна армія, яка була створена за покликом серця, продемонструвала свою ефективність.

Нині ж, коли в Кремлі сидить психічно хвора людина, а на нашому кордоні стоять тисячі російських військових, наявність в Україні потужної добровольчої організації, яка би діяла абсолютно в усіх регіонах країни, значно покращило би як внутрішню, так і зовнішню безпеку. За прикладом Естонії, яка відновила діяльність свого Союзу Оборони, Україна повинна відновити структуру УПА, як ефективну систему власної територіальної оборони. Тоді, в середині ХХ століття, при створенні організаційної структури УПА, дотримувались двох принців: збереження єдності і цілеспрямованості всього руху (стратегічна централізація) та забезпечення найбільшої оперативності усіх відділів (децентралізація). Саме на цих принципах має формуватися новий добровольчий рух.  Щоб новостворене об’єднання мало майбутнє, воно повинно отримати державну підтримку на законодавчому рівні. Звісно, це потрібно зробити у відповідності до сучасних умов і з врахуванням позитивного досвіду інших країн. А ментально ми до цього готові: масовий добровольчий та волонтерський рух, вітання «Слава Україні! – Героям слава!», червоно-чорний прапор органічно стали частиною нашого сьогодення. Сьогодні саме такий крок може бути гідною відповіддю України на виклики нинішнього дня. І це не повернення в минуле, а спрямування в майбутнє. Дієвий приклад естонців показує, що спроможність громадян до самоорганізації й самозахисту є однією з обов'язкових умов демократичного розвитку країни.