Соціологія по НАТО як маркер нашої небезпеки

НАТО-соціологія в Україні як маркер: вказує на вразливі регіони і категорії громадян, де робота держави має проводитись з подвійною силою.

Наведу кілька деталей соціологічного дослідження Центру Разумкова "Суспільна підтримка євроатлантичного курсу України", проведеного в 2021 р.

На тлі майже семикратної переваги прихильників вступу до НАТО на Заході (77% — «за», 11% — «проти») та значної переваги в Центрі (58% — «за», 26% — «проти»), на Сході залишається більшою частка готових сказати «ні» (33% — «за», 50% — «проти»). Менш значимою є різниця між противниками (43%) і прихильниками НАТО (38%) на Півдні.

Особливо примітними виявилися відмінності між позиціями респондентів віком 18-29 років та інших вікових категорій, які проживають у східних і південних областях. Так, серед молоді віком 18-29 років частка прихильників вступу до НАТО (49%) помітно переважає частку противників (31%), що діаметрально відрізняється від розподілу думок у всіх інших вікових категоріях.

Невтішні тренди прослідковуються і в соцопитуванні "Сприйняття НАТО на Донбасі та Півдні України", проведеному Центром прикладних досліджень також в поточному році.

Так, несприйняття членства України в НАТО переважає у віковій категорії 30-39 років (34,3%), 40-49 років (43,5%), 50-59 років (41,5%), 60+ (56,2%).

В розрізі рівня освіти та рівня достатку критична кількість противників членства України в НАТо переважає в категорії "неповна середня/середня освіта" (52,1%) та в категорії доходів "часто немає грошей навіть на харчування" (64%).

Отже цільова аудиторія для інтенсивної інформаційної роботи: Південь і Схід України, вікова група 30+.

А тепер головне запитання: Хтось чув про концепцію державної інформаційної політики в галузі безпеки? Можливо, є комунікаційні плани у профільних відомств, відповідальних за євроатлантичну інтеграцію?

Мова, звісно, не про агіт-борди і рекламні стрічки. Я - про державну середньострокову програму інформування населення про безпекову політику України, адаптовану під гуманітарно-соціальні, безпекові потреби громадян Півдня і Сходу нашої держави.

Ми можемо скільки завгодно затверджувати Річні нацпрограми Україна-НАТО з десятками активностей (в «кращих» традиціях не раніше 2-го кварталу) і звітувати про успіхи у впровадженні численних стандартів НАТО, але одна з ключових ланок державної безпекової політики - інформаційно-роз‘яснювальна, викликає багато запитань. Її не відчутно. А «порожнеча», де відсутня цікава і актуальна наша інформація, за законами діалектики буде заповнена чужою, не стану нагадувати якою (RU). 

Вступ до НАТО це не виключне питання Міноборони або МЗС, це на 80% цивільно-політичний процес, що охоплює економічну, політичну, соціальну, безпекову сфери. Від якості громадсько-політичного діалогу та залученості інститутів суспільства до євроатлантичної інтеграції залежить її кінцева успішність.

З моменту свого створення, НАТО приділяє важливу роль у розвитку і підвищенні рівня готовності до цивільного захисту серед країн-членів. Стаття 3 Основоположного договору НАТО встановлює принцип стійкості, який вимагає від усіх країн - членів Альянсу «підтримувати і розвивати свою індивідуальну і колективну здатність протистояти збройному нападу». Це передбачає забезпечення безперервності врядування і надання необхідних послуг, до яких належать і стійкі цивільні комунікаційні системи.

Завдання роботи з громадською думкою, донесення коректної інформації до аудиторії, різною за віком, професією і світоглядом вирішується лише за допомогою soft power. Інтегрування жителей Півдня і Сходу в культурно-інформаційний простір України є питанням національної безпеки. Час вивчати кращі практики і надолужувати втрачене.