Чомусь здається мені, що той із зверхників в дикунській ерефії, хто віддав наказ розгортати майбутні виборів глави держави тоді, коли гроби з українських степів і міст нестримним потоком пливуть в оркостан, буде невдовзі кусати лікті, а потім і не знати куди подітися самому. Хоч рашка і дрімуча диктатура, і там будь-кого за самі лише висловлювання можна впекти на більший тюремний строк, ніж за вбивство людини, але, як кажуть у народі, не на кожний роток накинеш платок під час всенародного волевиявлення. Усе таки передвиборний стан і нікуди не дітись від різних перекосів. Ось у Санкт-Петербурзі, до прикладу, їде вулицею телеоператор хвилину, другу, третю, четверту і знімає одне й те саме кіно. Уздовж вулиці соїть багатокілометрова черга людей. Невже за хлібом, м’яом.? Ні. Пітерці, полишивши всі свої справи, вирушили поставити свої підписи на підтримку такого собі ‘’сірого коника’’ на прізвище Борис Надєждін, який відважився оголосити про персональний похід на вибори президента московських боліт. І електорат, як не дивно, клюнув. Кажуть, що подібне велелюддя під штабами названого вище претендента на папаху царедворця спостерігається і в Москві, Воронежі, Орлі, Нижньому Новгороді, Самарі.
Люди по 100, 200, 500 рублів скидаються на підтримку кандидата, зібравши уже мільйони на оплату роботи штабів майбутнього кандидата, юристів, готових захищати результати волевиявлення...
Відповідно до чинного виборчого закону рашки, той, хто відважився на подібний марафон, повинен у період від 1 по 31 січня в суб’єктах федерації зібрати не менше 100 000 підписів виборців, для підтримки свого майбутнього кандидата в президенти і захистити кожен цей голос формально у центральній виборчій комісії. Для того, щоб подолати цей бар’єр, необхідно у мінімум ста містах держави створити штаби на підтримку свого висуванця, мати в них десятки прихильників, котрі мають нотаріально завірені довідки на право представляти майбутнього кандидата в різних інституціях, і які захищатимуть підписи, зібрані активістами.
Виборче законодавство оркостану демонструє світу неймовірні дурощі буквально на кожному кроці, подолати котрі багатьом сміливцям просто таки не вдається. Їх блискавично викидають із перегонів. А ось цей магічний Надєждін, як не дивно, артистично проходить усі бузувірські рогатки, котрі вміло набудовані, виставлені тамтешнім драконівським законодавцем, який фактично розставив справжні мінні поля на шляху для виборів незалежному (читай – антипутінському) кандидату. Всі претенденти на звання кандидата в президенти безпардонно злітають до кювету. Лише солодкоязикий дядько, виявляється, Борис Борисович, як паровоз пре без зупинок. Аж хочеться вияснити: як йому таке вдається?
Борис Надєждін
Заглядаю до передвиборного закону росіянців: а чому цей добродій для реєстрації свого прізвища в числі кандидатів збирає не 300 тисяч голосів підтримки, як передбачено постулатом, а втроє менше? Виявляється, гаспадін-товариш Надєждін єдиний із майбутніх кандидатів, як і сам путін, висунутий до списку претендентів якоюсь там партією. А це право на індульгенція — мінус 200 000 голосів.
Важко повірити в те, що після того, як у рашці відбулося висунення Надєждіна якоюсь замшілою, нікому не відомою партією не закрили саму партію. Що вона, або й конкретно тов. БорБорович не були оголошені іноземними агентами. Не опинилися на соловках…
Тут, знаєте, важко не здогадатися, зрозуміти, уяснити із усіх яскравих посилів, що цим магічним кандидатом, як придуркуватим прирученим ведмедем на сцені управляє чиясь мохната рука з медяником у рукаві. Я потратив на те, щоб розгадати цю загадку замало не пів дня, переглянувши за участі Бориса Надєждіна цілий ряд стримів у Ютюбі, і таки вияснив це. Відкрити, розшифрувати цей ребус допомогла мені, власне, московська журналістка Катерина Шульман, яка, мабуть же, ненароком в одному з своїх логічних посилів обіперлася на прізвище одного кремлівського довгожителя — першого заступника глави адміністрації президента рашки Сергія Кірієнка, з ким начебто багато років співпрацював і котрому догоджав, будучи його офіційним помічником цей новоявлений Борис Борисович. Ось звідкіля ці дива ростуть?!
Пам’ятаєте, ще при Єльцину, до виходу з кущів небуття путіна, був такий московський прем’єр на побігеньках, сказати б, до старого колеса заплішка, зовні, як мокрий валянок, худенький, маленький, такий, що, схоже на те, крутить дулі через кишені. Багато років служить він уже путлєру в його адміністрації, нічим особливо не проявляючи себе. Аж, власне, до минулого року. А як почалася війна проти України, цей коротко стрижений тут песиголовець проявив себе ось чим. Це він придумав і від всіх військових на нарадах і персональновід воєначальників почав вимагати: обстрілюючи українські міста, насамперед знищувати теплоносії, енергетичні об’єкти, водоносні комунікації. Це його була ідея заморозити Україну. Немовби намагаючись переплюнути самого Гіммлера…
Ось хто просуває нового Бориса в президенти ерефії.
Я уважно послухав усе те, що плете своїм майбутнім виборцям тов. Надєждін. Начебто проти війни він з Україною виступає, щось лепечить про братство народів при пів мільйонних втратах на полі боїв з обох боків за два роки війни, як лишень язик повертається вимовляти таке? Обіцяє в перший же день свого правління відправити всіх московських контрактників, яких росіянці вже загнали в окопи понад 400 тисяч. І тут йому люди ставлять запитання: а якими ж мають бути, і де повинні тепер проходити кордони поміж Росієї та Україною?
Знаєте, що відповідає?
Мовляв, там, де записано в Конституції рашки. А це означає, що посередині наших Запорізької, Херсонської областей, відрізаючи наш Східний Донбас, анексований Крим.
Значить, нічого не міняється? От і вір москалю проклятому…
