Письменники, це такий особливий народець, котрий в усьому шукає вигоду. Навіть у тому, щоб собі вибрати начальство.
От привчили цей гурт ще з радянських часів брати під козирок, незалежно від того, яка йому команда поступить. Так роблять і по нині. Головне, щоб догодити тому, хто на горі.
Усе це я ще раз побачив учора ввечері, 22-го листопада, на конференції делегатів Національної спілки письменників України від столичної міської організації на черговий з’їзд, котрий в передостанній день нинішнього падолиста має відбутися у Києві. На вчорашній попередній форум завітало 92 письменники. Їм належало затвердити мандати 146 представників, висунутих міською письменницькою організацією, іншими громадськими організаціями, за квотою: один делегат від пяти членів спілки. Прийшли тепло зодягнені, в кожухаха і шубах, бо у спілці письменників, як на Мальдівах - ніхто приміщення не опалює. Шикарне, до речі, приміщення!
З шумом, гамом, цю процедуру (затвердження делегатів) таки пройшли. Але для розгляду на конференцію винесли іще два питання. Перше з них: звіт голови Київської столичної письменницької організації за останній рік роботи. Очільник її Володимир Даниленко скрупульозне зачитав списки конкурсів, які проводила міська організація НСПУ, скільки видано книг за звітний період (а тут і справді була чим похвалитися), як відзначалися переможці.
Оціночне голосування показало: 86 присутніх у залі схвалюють роботу голови Київської МО НСПУ на своєму посту, а ось шестеро визнали її незадовільною.
Тим часом голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський, взявши до рук мікрофон, вирішив, що оцінка діяльності керівництва столичної організації літераторів виставлена хибна. З Володимиром Даниленком вони давно, що називається, на ножах. І тут понеслося. «Такого неякісно звіту я ще не чув…» І все в такому ж немилосердному тоні. Але справа була вже зроблена: конференція одобрила роботу керівництва МО НСПУ. Кричи, пане Михайле, услід пароплаву…
На спіч М. Сидоржевського несподівано відгукнувся гість конференції – голова Київської ОБЛАСНОЇ організації НСПУ Анатолій Гай. Він повідомив, що очолювана ним письменницька організація більшістю голосів звернулася до наступного з’їзду письменників з проханням недопустити чергового обрання Михайла Сидоржевського головою Національної спілки письменників України на новий термін у чотири роки. Пан Гай привів безліч прикладів нібито розкрадання майна спілки, які сталися в період керівництва нинішнього очільника спілки, розповів про суди через це, які він веде і з керівництвом спілки, і особисто з головою НСПУ. Обидва гарячі, непосидючі – А. Гай та М. Сидоржевський буквально зривалися на фальцет…
У свою чергу голова Київської міської спілки письменників Володимир Даниленко запропонував учасникам конференції переглянути відеофільм про буцімто корупційні діяння в НСПУ за часів керівництва М. Сидоржевського.
Я не буду оцінювати ні виступи А. Гая, ні фільм від В. Даниленка. Надто серйозні звучали в них звинувачення, хоча й сам знаю, що добро спілки тане наче сніг на березневому сонці. Все варто оцінювати фахівцям… Чому це не зроблено по нині – зрозуміти не можу…
Одначе поставлене на голосування питання про те, щоб відмовити в довір’ї М. Сидоржевському на наступному з’їзді, насамперед при висуненні його кандидатури на пост глави НСПУ, набрало 35 голосів, а «проти» цього висловилися лише 24 київських письменники. Решта людей (частина з яких, до речі, вже поспішили додому) – утрималися. Надто ж довгими були дискусії. Пан Сидоржевський, до прикладу, п’ять чи навіть шість разів вискакував на сцену до мікрофона, намагаючись перекричати всіх, стверджуючи, що на нього зводять наклепи…
І тут я більше висловлюсь про письменницький люд. Побачив я здебільшого сивоголових пенсіонерів з рабською покорою в очах. Працюючи в лічильній комісії учорашньої конференції, примітив багатьох, хто голосує нібито проти корупціонера на посту голови НСПУ, як стверджували публічно і привселюдно два голови Київських – обласної та міської письменницьких організацій, а варто пану Сидоржевському повернути голову в їхній бік, вони тут же опускають мандати. Солідні люди, а вчиняють, як діти…
А це все від того, що керівництво спілки має безпосердній вплив на письменників. Одних нагороджує президентськими стипендіями, і хоч складають вони сущий мізер - тисячі півтори-дві гривень, але де ж їх узяти краснописцю, як не з руки голови НСПУ? На іншого пан Сидоржевський зробить подання на присвоєння звання заслуженого працівника культури, чи представлення на удостоєння урядової нагороди. А це також прибавка до пенсії. Цим треба дорожити.
Одне слово, письменники - рабські люди. Лише одиниці, мабуть, переборять у собі сліпу покору, чесно скажуть перед усіма: «Досить майно спілки перетворювати в шагреневу шкіру!» Хто не знає, що це таке – почитайте твір Оноре де Бальзака «Шагренева шкіра».
Чотири роки тому, на попередньому з’їзді спілки письменників України я один-єдиний, з боєм діставшись трибуни, зійшов на неї і заявив, що це буде велика помилка, якщо форум літераторів пана Сидоржевського призначить головою на понад двох тисяч письменників України. Як мовиться, - не по Савці свитка…
На жаль, не помилився я. Події на конференціях делегатів наступного з’їзду двох найкрупніших письменницьких організацій України - Київської обласної і столичної міської організацій показали, що багато творців краснописьменства розуміють, що так далі жити не можна. Треба змінювати керівництво спілки… Не зважаючи на його шалений опір цьому…
Не знаю, як ця боротьба виглядатиме через тиждень у приміщенні університету Драгоманова, де відбуватиметься з’їзд НСПУ. Але я б нинішнє керівництво вигнав би з приміщення спілки письменників драною мітлою на смітник лише за те, що воно фактично самоусунулися від головного в роботі НСПУ – боротьбі за торжество української мови в суспільстві. Бо хто, повідайте, окрім літераторів-професіоналів має нині організовувати в суспільстві похід за відродження мови наших пращурів?
Скажіть, будь ласка, ви колись за чотири звітних роки від попереднього письменницького з’їзду, поки громадські активісти ведуть шалену, непримиренну битву з оскаженілим московітством за нашу культуру і мову бодай раз чули, аби десь із цього питання висловився М. Сидоржевський та посіпаки, котрі його обсіли? Вони, либонь, вважають, що мова народу не їх парафія. Почула б це Марко Вовчок, Микола Гоголь, щоб вони сказали про цих обмежених чинодралів від сучасної літератури!
Розумію: їм вистачає знання 120 слів, якими вони користуються, пишучи звіти зі своїх остобридлих засідань секретаріату і правління НСПУ, воюючи зі своєю спілчанською опозицією через спілчанську газету №Літературна Україна". Але в нинішній вирішальний час московітсько-української війни нам потрібні справжні бійці на літературно-ідеологічному фронті. В боротьбі за панування української мови на всіх поверхах життя суспільства. Тільки ж не такі, як ті, що дорвалися до влади 29 листопада 2014-го.
Україна знаходиться в крутому піке над прийняттям нового основоположного Закону про українську мову. Кому, як не Національній спілці письменників офіційно висловитись з цього питання, заявити свою державницьку позицію, підтримати громадських активістів, народних депутатів України. Еге ж, діждетеся при таких керівниках!
У проекті Закону, до речі, передбачається, що в державі буде введено посаду Уповноваженого з дотримання вимог Закону про застосування української мови. Посада не проста – на рівні члена Кабінету Міністрів України, в ранзі Міністра. Хто тут мав би запропонувати людину на цей пост, як не Національна спілка письменників України – головна профільна організація щодо українізації суспільства, використання нашої рідної Мови. Але ж в нинішній НСПУ, переконаний, цього всього навіть не знають: тому, що не читали, мабуть, сіроманці, проекту Закону. Не навчені працювати над собою…
Не знаю, кого вибере наступний з’їзд письменників головою організації. Але, щоб старого очільника чи зовсім таки нового убезпечити від корупції в літературному процесі, вношу пропозицію для розгляду на наступному форумі письменників.
От я знаю, що впродовж цілого року після першого обрання його головою, пан Сидоржевський старанно перетрушував усі літературні журі в Києві і областях, щоб до складу їх ввійти йому особисто, або ввести своїх людей, з числа наближених сімей і сателітів. Для чого це, запитаєте? А щоб упокорити всіх літераторів, підім’яти під себе всю літературну знать. Відтак, без голови НСПУ не може вирішуватися питання присудження жодної літературної премії в Україні. Так в рабство на гачок потрапляють усі письменники. Хіба ж вони посміють відверто проголосувати проти нього, як таке спробував зробити Вол. Даниленко у четвер, 22-го листопада. Одні утрималися, інші просто втекли…
Тому з’їзду НСПУ я вношу пропозицію: прийняти жорстке, але справедливе рішення з метою практичної боротьби проти корупції в літературі, - на одинадцять років – до 2030 року включно заборонити секретарям і членам правління Національної спілки письменників України, починаючи, зрозуміло ж, з голови цієї громадської організації, входити до складу літературних журі. До того часу - 2030-го, думаю, Україна переживе вал корупції, який не на жарт охопив її.У нас письменники розумні люди. Ними не потрібно керувати при оцінюванні творчих якостей праць колег-літераторів, вони самі складуть достойну оцінку справжнім здобуткам на літературній ниві…
