Грива білого коня Уласа Самчука

          Нинішній лютневий тиждень на Волині – немовби перший Великдень. Свято нове, котре з’явилося за років незалежності України, коли на свою малу батьківщину з далеких світів на білому коні переможця повернувся сюди такий визначний майстер слова, як Улас Олексійович САМЧУК (1905 – 1987 - роки життя людини безмежного таланту). Сказати б, Гомер двадцятого століття, як його нарекла вже сучасна критика, письменник від Бога. Це ж недарма ще за життя його українська діаспора висовувала Уласа Олексійовича кандидатом на здобуття Нобелівської премії у галузі літератури. Не вийшло тому, мабуть, що він був щирий і доволі правильний українець. А страшно було бути українцем за його життя, та й нині не легше, до речі. Це ж чийого народу вже полягло 10 000, постраждало понад 1 000 000 дітей, а світ і в вуса не дме!?

Повернення Уласа Самчука в український наш рід, в його культуру, літературу насамперед, спричинило, казати б, ряд тектонічних здвигів у свідомості його земляків. Білий кінь письменника (цей символ вельми доречний, позаяк один із блискучих творів Уласа Олексійовича, саме так і називався – «На білому коні»), став символом хазяйновитого гордого волинянина. І про належність до цієї, з дозволу сказати, думної популяції українців стало заявляти все більше і більше людей. Як сказав мені вчора один з старійшин цього краю, відомий український поет Степан Бабій, «Волинь це не те, що її позначають географічно, і вкладається вона буцімто територіально в ложе, річище, власне, статистичної Волинської області та патріархальної Рівненщини. Волинь, це й добра частина Тернопільщини, десь би по саму Теребовлю, по відомий усім знаменитий Струсів. Волинь це водночас і частина Житомирщини, аж ген-ген за Новоград-Волинський, це й певний елемент сучасної Білорусі в цьому перевеслі. Крім того, ще фрагмент Волині, в розумінні її історичних меж Уласа Самчука, безмозкий Сталін віддав до Польщі…»

Побувавши вчора в Шумському районі Тернопільської області, я в селах і районному центрі чув лише слова: «ми представники Волині», «волиняни», хоча цей край територіально нібито стосується зони Поділля. Все це, пані й панове, безперечно Уласова пропагандистська робота. А поезії і пісні лунали лише про письменника Самчука, про його Волинь, «де ще знайти таку красу?..», про Дермань – пуп землі, який виплодив такого мудрого письменника і благословенне село Тилявка, де набирався уму-розуму юнак, котрий вийшовши з його крайньої хати, з часом підкорить своїми творами Європу, Канаду, США.

В обох областях заснували літературні премії для відзначення кращих творів краснописьменства. У Рівному нею опікується міська рада обласного центру. В Тернополі – обласне відділення Національної спілки письменників України (НСПУ) та, власне, й сама Національна спілка зі своїм штабом у Києві є співзасновником цього творчого змагання. З минулого року рівень відзнаки підняли до найвищого. Тепер вона називається – Міжнародна літературна премія в галузі літератури й публіцистики імені Улас Самчука. «Єдина в Україні Міжнародна…», - з погордою учора заявив на велелюдді головний керманич літераторів області Олександр Смик, він же відомий поет і бард.

У зв’язку з тим, що Улас Самчук народився 20 лютого, починаючи з цього дня на Уласовій Волині справжній Великдень: лунають пісні і вірші про поета, відбуваються наукові конференції про його творчість, доповіді з цієї тематики, позаяк ще стільки не вивченого, не пізнаного з створеного Самчуком. 21 лютого ц.р. у Рівному підбили підсумки літературного конкурсу, де відзначили майстра слова Олену Медведєву за «Рівненський буквар», у якому розповідається історія міста й області. Кажуть, що з легких і з гумором добре виписаних її текстів можна цікаво вивчити пам'ятні місця краю. І слава Богу!