Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
20.02.2017 02:20

Два спектаклі - на сцені і під стінами театру імені Франка

Чи ступає у ногу з життям театр імені Івана Франка.

Подарували нам з дружиною квитки до театру імені Івана Франка. Недільний спектакль - «Квітка будяк» за сценарієм Н. Ворожбит, яка взяла основу начебто п’єсу Миколи Куліша. Сказали: «Повинно сподобатись. Там все зав’язано на елементи і висновки сьогоднішнього дня…»

Справді, на сцені уривки з життя людей, яким воно є сьогодні – здебільшого убоге, трагічне, обов’язково ж скероване на гроші. Саме вони – головний подразник людських стосунків і взаємин. Розмови в основному про продаж нирки, убивство людини за десять тисяч зелених, А ще про заробіток повією на об’їзній (кружній), аби вилікувати сестру інваліда, врятувати батька від алкоголізму. Серед героїв п’єси  і, напевне, колишній компартійний чин, який бореться за отримання у приватну власність заводу. Суперником у нього молодик після Гарварду, який наречених собі вибирає по гаманцю батька. Це розповідь і про єдине щастя молоді – Інтернет, де можна бодай помріяти.

Загалом усе розвивається на сцені за законами жанру: револьвер з’являється у першій дії, в другій з нього, звичайно ж, стріляють. Для прив’язки спектаклю до нинішнього дня вживаються сучасні топоніми і зал на це живо, бадьоро реагує. Як і на декілька начебто спічів головного героя (Богдана Бенюка), де одним словом згадується влада з трьома крапками паузи.

Розповідаючи про спектакль, не можу обминути і зовнішнього антуражу. На підході до театру, довкруги скверу франківців наче в засаді притулився понад десяток автобусів з військовими, які, либонь, знаходились у резерві охорони Майдану. Щоправда, від кого вони його мають обороняти – зрозуміти ніяк не можу. Близько дев’ятнадцятої вечора, коли весь рій театралів, що оточили приміщення Мельпомени, спішно допалюючи сигарети зреагував на дзвінки із зали, поспішив  на лицедійство, за сотню-другу метрів від театру , в стані бійців, що знаходилися у повній екіпіровці, либонь, зіграли тривогу.  Все тут заворушилося, зарухалося. Підрозділи стали шикуватися, а тоді лдні підтюпцем поспішили по команді вниз по вулиці Городецького, інші – побігли кудись угору, мабуть, на захист адміністрації президента (АП). Там був свій спектакль, зі своїми героями і ворогами. Я б сказав, що вистава справжня і бойова.  

Отож, в одному й тому ж самому кварталі столиці, того самого вечора розігрувалося два сценарії нашого теперішнього життя. Сценічний, з акторами, аплодисментами і антрактом, а, значить, з кавою і тістечками, а ось на вулиці, за стінами оселі франківців,  складався далеко нетеатральний антураж, котрий будувався наживо під напором людських емоцій, без придуманого сценарію. Бо коли на сцені стрільнула хлопавка (після 19:00), то на Майдані і під АП, як повідомив справжній, не театральний Інтернет, доступний і на спектаклі, уже затріщали кості протиборчих сторін і в середмісті, і під канцелярією П. Порошенка. І тут супротивниками, як і три роки тому, з одного боку були люди з народу – знову жорстоко обмануті, ображені новою злочинною владою, і добре навчені правоохоронці з іншого - захисники олігархів та корупціонерів, котрі розсілися на Печерських пагорбах по кабінетах для ще відвертішого, ганебнішого збору хабарів.

І здалося мені, що в тому, що у нашому житті за три роки нічого не змінилося є багатьох вина. На жаль, головного, як я розумію, театру держави, напевне, також. Бо якщо суть показаного спектаклю «Квітка будяк», це і є злоба дня, то я хочу всім нам сказати, панове, що такої «злоби» я завтра під театр імені Франка можу привезти ще хоч три гарби насипом, коли не значно більше. Можна порушити теми і дитячого сирітства, і казнокрадства… Та ще чимало чого.

Одначе, пані й панове, режисери з акторами - франківці, в тому числі й сценаристи, ви вже вдруге за останні три роки географічно перебуваєте у самому центрі вогненних і силових протистоянь влади та народу. Знову в центрі столиці розгортаються наметові містечко, і зчиняється штовханина-смиканина побіля них. Кулі з Майдану свистіли і над вашим театром. Де ж вистави у відповідь на подібне? Якщо хочете конкретніше – про Революцію гідності, коли така насправді відбувалася!? Не про об’їзну з повіями: це, як по мені, вже старе, як світ, а про людей, які під кулі пішли у наступ на тодішніх корупціонерів "при" і "у" владі, а тепер - на їхніх сіамських близнюків. Про те, як нові куми захопили грошові потоки в державі, без освіти призначаючи один одного на регламентовані фахові посади. Коли ж про таке гоорити, як не тепер, на злобу дня? Показати, чим це все повертається для простих людей. Хочеться на сцені розв`язок з теми сьогоденного життя. Адже, якщо по великому раухнку, то п`єса пані Н. Ворожбит - це відголосок на події, описані М. Кулішем у Польщі...

Якщо ж бодай побіжно проаналізувати репертуар театру, то реалій нашого злободенного сьогодення навряд чи багато знайдемо. Чим таку неувагу пояснити?

Тому мені видається, що аншлаг у театрі досягається лише майстерною грою акторів. А хотілося ще б зустріти й розбір актуальної теми життя на сцені. І не з окремих фраз виловлювати їх...

Доки це буде в Україні, як те довелося зустріти вчора після спектаклю. Фактично театр оточений до зубів озброєними людьми. Глядачів, немовби у гетто, зі спектаклю по коридору спрямовують до метро.

А де спектаклі про війну з московітами, де вже загинуло, нагадаю,  понад 10 000 українців, як повідомило ООН, постраждало не менше 1 000 000 мільйона дітей.  

Оголосіть конкурс на п’єсу цього калібру, вам буде з чого вибирати.

…Коли після спектаклю ми спускалися в метро по ескалатору, побачили серед портретів героїв Небесної Сотні, виставлених тут, збільшену світлину зовсім юного киянина Олександра Плєханова. Він був студентом архітектурного факультету будівельного університету. Мені чомусь запам’яталося, як сказала в ті трагічні дні його збідована мати, коли її сина застрелив снайпер:

-Сашко був ідеальним сином і чудовим хлопцем, ось, чому, власне, він і опинився на Майдані. А що згубило його? Любов бандитів від влади до грошей. Я проклинаю всі ваші заробітки на крові людей, на житті таких молодих людей, яким був мій син…

Невже подібна біда знову може повторитися?

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net