Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
16.12.2016 21:34

Герой Китаю з подільської Чоботарки

Друга половина грудня для академіка Данила Заболотного рокові дні: 150 літ тому цієї пори він народився, а 16 грудня 1929-го помер. Для нас важливо, щоб у ці дні ми згадали Данила Кириловича, людину, рівних котрій вже немає півтори століття...

Ізсуботи, 17 грудня, Україна починає вшановувати велику дату – 150-річчя уродин всесвітньовідомого мікробіолога і ентомолога, великого Українця Данила КириловичаЗаболотного.  Чому «починає вшановувати»?А тому, що точної дати дня народження знаменитого подолянина не встановлено. Різніджерела дають різну дату  народженняДанила Заболотного  – 17, 18, 27 грудня1866-го  і навіть 2 січня 1867-го року.  Такий різнобій пояснюється доволі просто – незбереглося реєстраційного документа, тобто  церковної книги, запис  у якій засвідчував би час появи на світ хопчака. Натомість відомо, що малийЗаболотний  народився  напередодні дня святого пророка Даниїла, котрий відзначається 30-го грудня (застарим стилем 17-го), отож,  за церковноютрадицією був названий саме на його честь.

Поприрозтиражовані радянською історіографією  й цитовані донині  деякими дослідниками відомості, що  батьки Данила Кириловича були злиденнимикріпаками, насправді він походив з доволі заможної та освіченої  родини. Батько Кирило Павлович володів   великим земельним наділом, а мати -  Євгена Миронівна  була міщанкою, донькою писаря. Аби дати освіту двом своїм синам -  старшому Данилу та молодшому Івану, батькопродав частину земельного наділу.  Такимчином обидва сини змогли отримати досить ґрунтовну освіту. Данило, до прикладу,спочатку навчався  в гімназії, апотім  в Новоросійському університеті вОдесі, а пізніше – у Київському університеті імені святого Володимира.

В Одесі Заболотний нелише пізнавав секрети біологічних наук, а й брав участь угромадсько-політичному житті, став членом напівлегального гуртка "Молодагромада", що мав на меті пробудження національної свідомості українськоїінтелігенції, та подільського студентського земляцтва. Пробував свої сили в поезії.

Близькоста   тридцяти років тому   сімнадцятирічна Леся Українка, котра приїхаладо Одеси лікувати хворі ноги,   познайомиласяна квартирі   фольклориста   Миколи Комарова з двадцятирічним студентомДанилом Заболотним. Це знайомство   справилона неї таке велике враження, що Леся написала   про нього братові Михайлові, зауваживши,   що на весь Новоросійський університет, на всю Одесу, тільки студентДанило Заболотний пише вірші українською мовою. .. Ось початок його «Пісні проволю»:

 В краю, де воля, пісня ллється,
А де неволя, там – німа,
Там чути, як кайданкується,
Там вічний голод і зима.

             В краю , де воля, діти гарні,
            В     краю неволі – калічня,
             Сидять не в школі – в буцегарні
            І вчаться гнутися щодня…

  Очевидно саме за такі   сміливі   вірші, а не лише за   участь устудентських заворушеннях   ДанилаЗаболотного   на четвертому курсіуніверситету кинули   на три місяці   до в’язниці, де він заробив поліартрит . Напрохання родичів та прогресивно налаштованих професорів університету, зокремаІллі Мечникова, його звільнили, залишивши під наглядом поліції та позбавившиправа на вступ до університету.  
 
Смертельно небезпечна робота

Втративши можливість проводити наукову роботу в університетськихлабораторіях, Заболотний знайшов роботу на заснованій незадовго до того ІллеюМечниковим, бактеріологічній станції в Одесі. Саме там він розпочав дослідженняз випробування протихолерної сироватки  ісамостійно здобув ступінь магістра природничих наук.

    За кілька років, уже під час спеціалізації в лабораторії ВолодимираПідвисоцького, Данило Кирилович випробував на собі протихолерну сироватку, випившиживу холерну культуру. Але це не був бездумний геройський вчинок, це бувсміливий експеримент, спрямований на якнайшвидший пошук захисту від холери.

Життя Данила Кириловича  схоже на легенду. Адже він був не лише видатнимнауковцем, але й людиною видатної мужності.. Ще  за життя його називали великим «чумогоном».Він рятував світ від чуми, холери , інших моровиць, які  тільки в Європі забирали людських життівбільше, ніж свого часу татаро-монгольські навали, «походи до останнього моря».

ДанилоКирилович не був класичним кабінетним ученим, а брав особисту участь, а згодомі керував  багатьма протичумнимиекспедиціями до Індії, Пакистану, Монголії, Китаю, щодня  оглядав і лікував десятки хворих ураженихсмертельною хворобою . Цю діяльність ученого мікробіолога, коли він постійнозазирав смерті у вічі, уряди багатьох країн відзначили найвищими нагородами.Наприклад, Китай надав йому звання Національного героя, нагородив найвищимОрденом  Подвійного Дракона. У ФранціїЗаболотний  став командором ОрденуПочесного Легіону.

Президент українськоїакадемії наук

Видатниймікробіолог та епідеміолог Данило Заболотний багато що зробив уперше. Він організував першу в Росії кафедрубактеріології 1898 року, будучи професором Жіночого медичного інституту вПетербурзі. Він створив 1920 року першу у світі кафедру епідеміології, працюючиректором Одеського медичного інституту. Заснував 1928 року Інститутмікробіології та епідеміології в Києві, перебуваючи в той час на посадіпрезидента Всеукраїнської Академії наук України.

Д.Заболотний завжди був активною, діловою, креативною людиною. Націленою на новісправи. Мислив системно, перспективо. І це відкривало в ньому людину великихможливостей. До речі, професор  ДанилоКирилович Заболотний  мав нагоду статипершим  президентом Української академіїнаук. На цю престижну посаду його запропонували ще влітку  1918-г, алебільшовицька влада не відпустила  його зПетербурга до Києва на установчі збори, хоча у нього там тяжко хворіла дружина.Але згодом великий мікробіолог таки  ставп’ятим президентом  української академіїнаук. 1928-го,  Данило Заболотний побуваву Вінниці  та ініціював створення  там профільного навчального закладу,зауваживши, що столиця  Поділляповинна   мати свій інститут знаціональних кадрів медиків.

Ніколи не забував ані рідної мови, ані рідноїпісні

         Про ДанилаКириловича Заболотного, чиє життя   схожена легенду, існує понад триста помітних публікацій, значна частина   яких цитується по нині ще з радянських часів. Отожне дивно, що більшість авторів безбожно   перекручує навіть дати, пише про Заболотного, як про «великого руського ученого-«чумогона».   Сам же   Данило   Кирилович завжди і всюдибув українцем. 1910-го року, повертаючись до Петербурга з Китаю, де   приборкав   чуму, Д.К. Заболотний   провідав   у Саратові   молодого професора   ОлександраОлександровича Богомольця, котрий згодом стане, як і Данило Кирилович,президентом   Всеукраїнської академіїнаук, і той день, за спогадами   професора, став у їхній родині святом; Данило Кирилович зачарував   професорову дружину   Ольгу   добірною   українською мовою імелодійними українськими піснями; пані Ольга запитала гостя, як він, мешкаючи стількироків на чужині, серед москалів, не забув   ні української мови, ні українських співанок. Данило Кирилович відповів,що він завжди і всюди   був і залишавсяукраїнцем. Думав завжди українською, і наспівував, бодай про себе, мовоюрідного народу… 

Чому його боялася радянська влада?
 
       Постать Д.Заболотного зовсім не вписувалася в «ідеологію радянського ладу», бо занадтопереймалася національними ідеями. Професор Заболотний читав лекції, відкривав з'їзди в Україні виключнорідномовно. Українською  писав вірші , аШевченка цитував  сторінками.  Щодо радянського ладу, то Заболотний щиро визнавнову еру, сподівався на поліпшення соціальних умов для трудового народу,активно займався просвітництвом. Радянська влада дуже  бажала мати серед тих, хто їй служив,професора Заболотного, але боялася його. Тому вже після смерті вченого знищилайого щоденник «По світах і людях».  Причиноюзнищення цих записів начебто  були «буржуазно-націоналістичні»погляди автора.
Помер Данило Кирилович 16 грудня 1929 року. За офіційноюверсією  внаслідок  ускладнень після грипу. Проте деякідослідники, зокрема й відомий вінницький письменник Микола Рябий, односелецьзнаменитого вченого та автор повісті про нього «Чутки про смерть перебільшено»,вважають, що Заболотному «допомогли» передчасно піти з життя. Інакше він бирозділив долю  кращих представниківукраїнської інтелігенції, репресованих сталіністами.
 
У жалобібула вся Україна

         Коли  з Києва прибув жалобний потяг , ідомовину  винесли з вагона на перон  залізничної станції Крижопіль, багатотисячнамаса людей, що зібрались тут ще з ночі, опустилась навколішки й уклякла умовчазному невтішному риданні. А потім рушила жалібною процесією до Чоботарки.А в самій Чоботарці, де всі тини вздовж вулиці було заслано килимами, селянивзяли труну на плечі  й понесли живимкоридором до садиби. .. Несли, як за часів козацьких запорожці несли гетьмана чи кошового… Чоботарка, Поділля, всяУкраїна прощалася зі своїм Національним героєм.
 
Китай визнав Заболотного своїм  Національним героєм. А Україна?..

Іменем  великого українцяназвано заснований  ним у 1929 –му роціІнститут  мікробіології та вірусологіїНАН України та Вінницький медичний коледж, а також три вулиці – у Києві,Вінниці та Одесі. Його рідне село Чоботарка земляки  перейменувало в Заболотне, тут є меморіальниймузей Д.К. Заболотного, сільськогосподарське училище та санаторій його імені,ще раніше був колгосп імені Заболотного. Жодних нагород та почеснихвідзнак  від рідної України професорЗаболотний не удостоєний.

Директор Вінницького медичного коледжу  Іван Юрійович Андрієвський розповідає, що свого часу  колектив навчального закладу пропонуваввнести ім’я Заболотного до загальнонаціонального рейтингу  «100 великих українців», але, на жаль, цяпропозиція залишилась без уваги. Очевидно, вона свідчить лише про те, як маломи знаємо про свого видатного співвітчизника.

Нинішнього року упереддень 150-річного ювілею з днянародження  Данила Кириловича Заболотногов області пройшов ряд заходів з вшанування його світлої пам’яті.  Зокрема, за кошти  обласного бюджету було відремонтованомеморіальний музей великого «чумогона». Проте коштів, аби профінансувати друкування другого, доповненого виданняповісті  Миколи Рябого «Чутки про смертьперебільшено» в місцевому бюджеті не знайшлось, так само як не знайшлось ї навиготовлення і встановлення у Вінниці  бодай меморіальної дошки  на честь великого земляка.  Проте мармурову меморіальну дошку на вулиціДанила Заболотного все ж було урочисто відкрито – коштом колективу медичногоколеджу.  А повість Миколи Рябого  про великого «чумогона»  побачила світ за спонсорські кошти.

      Тим часом земляки Данила Кириловича мріють проте , аби  видатний син України , кавалер найвищихдержавних нагород Тунісу, Франції, Китаю та інших держав, був визнаний не лишенаціональним героєм Китаю , а й власної держави. Чи збудиться?..
 
***
Хто бажає прочитати більше проДанила Заболотного – шукайте нову книгу (друге видання, доповнене) МиколиРябого «Чутки про смерть перебільшено».
Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net