блоги

Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
16.12.2016 21:34

Герой Китаю з подільської Чоботарки

Друга половина грудня для академіка Данила Заболотного рокові дні: 150 літ тому цієї пори він народився, а 16 грудня 1929-го помер. Для нас важливо, щоб у ці дні ми згадали Данила Кириловича, людину, рівних котрій вже немає півтори століття...

Із суботи, 17 грудня, Україна починає вшановувати велику дату – 150-річчя уродин всесвітньо відомого мікробіолога і ентомолога, великого Українця Данила Кириловича Заболотного.  Чому «починає вшановувати»? А тому, що точної дати дня народження знаменитого подолянина не встановлено. Різні джерела дають різну дату  народження Данила Заболотного  – 17, 18, 27 грудня 1866-го  і навіть 2 січня 1867-го року.  Такий різнобій пояснюється доволі просто – не збереглося реєстраційного документа, тобто  церковної книги, запис  у якій  засвідчував би час появи на світ хопчака. Натомість відомо, що малий Заболотний  народився  напередодні  дня святого пророка Даниїла, котрий відзначається 30-го грудня (за старим стилем 17-го), отож,  за церковною традицією був названий саме на його честь.

Попри розтиражовані радянською історіографією  й цитовані донині  деякими дослідниками відомості, що  батьки Данила Кириловича були злиденними кріпаками, насправді він походив з доволі заможної та освіченої  родини. Батько Кирило Павлович володів   великим земельним наділом, а мати -  Євгена Миронівна  була  міщанкою, донькою писаря. Аби дати освіту двом своїм синам -  старшому Данилу та молодшому Івану, батько продав частину земельного наділу.  Таким чином обидва сини змогли отримати досить ґрунтовну освіту. Данило, до прикладу, спочатку навчався  в гімназії, а потім  в Новоросійському університеті в Одесі, а пізніше – у Київському університеті імені святого Володимира.

В Одесі Заболотний не лише пізнавав секрети біологічних наук, а й брав участь у громадсько-політичному житті, став членом напівлегального гуртка "Молода громада", що мав на меті пробудження національної свідомості української інтелігенції, та подільського  студентського земляцтва. Пробував свої сили в поезії.

Близько ста   тридцяти років тому   сімнадцятирічна Леся Українка, котра приїхала до Одеси лікувати хворі ноги,   познайомилася на квартирі   фольклориста   Миколи Комарова з двадцятирічним студентом Данилом Заболотним. Це знайомство   справило на неї таке велике враження, що Леся написала   про нього братові Михайлові, зауваживши,   що на весь Новоросійський університет, на всю Одесу, тільки студент Данило Заболотний пише вірші українською мовою. .. Ось початок його «Пісні про волю»:

 В краю, де воля, пісня ллється,
А де неволя, там – німа,
Там чути, як кайдан кується,
Там вічний голод і зима.

             В краю , де воля, діти гарні,
             В     краю неволі – калічня,
             Сидять не в школі – в буцегарні
            І вчаться гнутися щодня…

  Очевидно саме за такі   сміливі   вірші, а не лише за   участь у студентських заворушеннях   Данила Заболотного   на четвертому курсі університету кинули   на три місяці   до в’язниці, де він заробив поліартрит . На прохання родичів та прогресивно налаштованих професорів університету, зокрема Іллі Мечникова, його звільнили, залишивши під наглядом поліції та позбавивши права на вступ до університету.  
 
Смертельно небезпечна робота

Втративши можливість проводити наукову роботу в університетських лабораторіях, Заболотний знайшов роботу на заснованій незадовго до того Іллею Мечниковим, бактеріологічній станції в Одесі. Саме там він розпочав дослідження з випробування протихолерної сироватки  і самостійно здобув ступінь магістра природничих наук.

    За кілька років, уже під час спеціалізації в лабораторії Володимира Підвисоцького, Данило Кирилович випробував на собі протихолерну сироватку, випивши живу холерну культуру. Але це не був бездумний геройський вчинок, це був сміливий експеримент, спрямований на якнайшвидший пошук захисту від холери.

Життя Данила Кириловича  схоже на легенду. Адже він був не лише видатним науковцем, але й людиною видатної мужності.. Ще  за життя його називали великим «чумогоном». Він рятував світ від чуми, холери , інших моровиць, які  тільки в Європі забирали людських життів більше, ніж свого часу татаро-монгольські навали, «походи до останнього моря».

Данило Кирилович не був класичним кабінетним ученим, а брав особисту участь, а згодом і керував  багатьма протичумними експедиціями до Індії, Пакистану, Монголії, Китаю, щодня  оглядав і лікував десятки хворих уражених смертельною хворобою . Цю діяльність ученого мікробіолога, коли він постійно зазирав смерті у вічі, уряди багатьох країн відзначили найвищими нагородами. Наприклад, Китай надав йому звання Національного героя, нагородив найвищим Орденом  Подвійного Дракона. У Франції Заболотний  став командором Ордену Почесного Легіону.

Президент української академії наук

Видатний мікробіолог та епідеміолог Данило Заболотний  багато що зробив уперше. Він організував першу в Росії кафедру бактеріології 1898 року, будучи професором Жіночого медичного інституту в Петербурзі. Він створив 1920 року першу у світі кафедру епідеміології, працюючи ректором Одеського медичного інституту. Заснував 1928 року Інститут мікробіології та епідеміології в Києві, перебуваючи в той час на посаді президента Всеукраїнської Академії наук України.

Д. Заболотний завжди був активною, діловою, креативною людиною. Націленою на нові справи. Мислив системно, перспективо. І це відкривало в ньому людину великих можливостей. До речі, професор  Данило Кирилович Заболотний  мав нагоду стати першим  президентом Української академії наук. На цю престижну посаду його запропонували  ще влітку  1918-г, але більшовицька влада не відпустила  його з Петербурга до Києва на установчі збори, хоча у нього там тяжко хворіла дружина. Але згодом великий мікробіолог таки  став п’ятим президентом  української академії наук. 1928-го,  Данило Заболотний побував у Вінниці  та ініціював створення  там профільного навчального закладу, зауваживши, що столиця  Поділля повинна   мати свій інститут з національних кадрів медиків.

Ніколи не забував ані рідної мови, ані рідної пісні

         Про Данила Кириловича Заболотного, чиє життя   схоже на легенду, існує понад триста помітних публікацій, значна частина   яких цитується по нині ще з радянських часів. Отож не дивно, що більшість авторів безбожно   перекручує навіть дати, пише про Заболотного, як про «великого руського ученого-«чумогона».   Сам же   Данило   Кирилович завжди і всюди був українцем. 1910-го року, повертаючись до Петербурга з Китаю, де   приборкав   чуму, Д.К. Заболотний   провідав   у Саратові   молодого професора   Олександра Олександровича Богомольця, котрий згодом стане, як і Данило Кирилович, президентом   Всеукраїнської академії наук, і той день, за спогадами   професора, став у їхній родині святом; Данило Кирилович зачарував   професорову дружину   Ольгу   добірною   українською мовою і мелодійними українськими піснями; пані Ольга запитала гостя, як він, мешкаючи стільки років на чужині, серед москалів, не забув   ні української мови, ні українських співанок. Данило Кирилович відповів, що він завжди і всюди   був і залишався українцем. Думав завжди українською, і наспівував, бодай про себе, мовою рідного народу… 

Чому його боялася радянська влада?
 
       Постать Д. Заболотного зовсім не вписувалася в «ідеологію радянського ладу», бо занадто переймалася національними ідеями.  Професор Заболотний читав лекції, відкривав з'їзди в Україні виключно рідномовно. Українською  писав вірші , а Шевченка цитував  сторінками.  Щодо радянського ладу, то Заболотний щиро визнав нову еру, сподівався на поліпшення соціальних умов для трудового народу, активно займався просвітництвом. Радянська влада дуже  бажала мати серед тих, хто їй служив, професора Заболотного, але боялася його. Тому вже після смерті вченого знищила його щоденник «По світах і людях».  Причиною знищення цих записів начебто  були «буржуазно-націоналістичні» погляди автора.
Помер Данило Кирилович 16 грудня 1929 року. За офіційною версією  внаслідок  ускладнень після грипу. Проте деякі дослідники, зокрема й відомий вінницький письменник Микола Рябий, односелець знаменитого вченого та автор повісті про нього «Чутки про смерть перебільшено», вважають, що Заболотному «допомогли» передчасно піти з життя. Інакше він би розділив долю  кращих представників української інтелігенції, репресованих  сталіністами.
 
У жалобі була вся Україна

         Коли  з Києва прибув жалобний потяг , і домовину  винесли з вагона на перон  залізничної станції Крижопіль, багатотисячна маса людей, що зібрались тут ще з ночі, опустилась навколішки й уклякла у мовчазному невтішному риданні. А потім рушила жалібною процесією до Чоботарки. А в самій Чоботарці, де всі тини вздовж вулиці було заслано килимами, селяни взяли труну на плечі  й понесли живим коридором до садиби. .. Несли, як за часів  козацьких запорожці несли гетьмана чи кошового… Чоботарка, Поділля, вся Україна прощалася зі своїм Національним героєм.
 
Китай визнав Заболотного своїм  Національним героєм. А Україна?..

Іменем  великого українця названо заснований  ним у 1929 –му році Інститут  мікробіології та вірусології НАН України та Вінницький медичний коледж, а також три вулиці – у Києві, Вінниці та Одесі. Його рідне село Чоботарка земляки  перейменувало в Заболотне, тут є меморіальний музей Д.К. Заболотного, сільськогосподарське училище та санаторій його імені, ще раніше був колгосп імені Заболотного. Жодних нагород та почесних відзнак  від рідної України професор Заболотний не удостоєний.

Директор Вінницького медичного коледжу  Іван  Юрійович Андрієвський розповідає, що свого часу  колектив навчального закладу пропонував внести ім’я Заболотного до загальнонаціонального рейтингу  «100 великих українців», але, на жаль, ця пропозиція залишилась без уваги. Очевидно, вона свідчить лише про те, як мало ми знаємо про свого видатного співвітчизника.

Нинішнього року упереддень 150-річного ювілею з дня народження  Данила Кириловича Заболотного в області пройшов ряд заходів з вшанування його світлої пам’яті.  Зокрема, за кошти  обласного бюджету було відремонтовано меморіальний музей великого «чумогона».  Проте коштів, аби профінансувати друкування другого, доповненого видання повісті  Миколи Рябого «Чутки про смерть перебільшено» в місцевому бюджеті не знайшлось, так само як не знайшлось ї на виготовлення і встановлення у Вінниці  бодай меморіальної дошки  на честь великого земляка.  Проте мармурову меморіальну дошку на вулиці Данила Заболотного все ж було урочисто відкрито – коштом колективу медичного коледжу.  А повість Миколи Рябого  про великого «чумогона»  побачила світ за спонсорські кошти.

      Тим часом земляки Данила Кириловича мріють проте , аби  видатний син України , кавалер найвищих державних нагород Тунісу, Франції, Китаю та інших держав, був визнаний не лише національним героєм Китаю , а й власної держави. Чи збудиться?..
 
***
Хто бажає прочитати більше про Данила Заболотного – шукайте нову книгу (друге видання, доповнене) Миколи Рябого «Чутки про смерть перебільшено».
Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.

Контакты

E-mail: blog@liga.net