Публічний лист з приводу декомунізації

 Директору  Інституту національної пам'яті Володимиру В'ятровичу

Вельмишановний, пане Володимире! 

Ви, безперечно, великий чоловік для України. Особливо в справі декомунізації. Розумію, що це вельми непроста і клопітна робота. Як можу сприяю вам у популяризації цієї справи. Але ось пригадав одну давню історію, якою хочу поділитися з вами публічно.  

У вісімдесяті роки (напевне, у 1985-му - буде точніше) минулого століття працював я завідувачем відділом і членом редколегії газети "Сільскі вісті" , яка виходила тоді накладом у два з лишком мільйони примірників. Побував я у відрядженні в Володарсько-Волинському районі Житомирської області. Зустрівся там з тодішнім першим секретарем райкому партії Петром Петровичем Олещуком. Запитую, а чому така назва в містечка і району, відповідно? Чому подвійна? Він, щирий українець, каже:"Я сюди засланий з іншого кінця області. Як приїхав, став запитувати місцевих, вияснив, що Володарськ - перша частина, себто, приставна частина назви містечка походить від увіковічнення імені соратника Троцького-Бронштейна, а потім і Лєніна, до якого перейшов революціонер . Згодом, він у більшовиків керував пропагандою і був убитий есерами ще 1918 року.   

Цікаво, що насправді даний революціонер ніякий не Володарський, а Мойсей Маркович Гольдштейн, - казав мені П. Олещук, - і родом він зовсім не з Житомирщини, а з Старокостянтинівского району Хмельниччини. Це за сто двадцять кілометрів по карті, а дорогою - ше далі. Хтось приліпив це ім'я нашому райцентру, так увіковічили пам'ять соратника вождя. Я ось взяв і порушив на сесії районнної ради питання, щоб відчепити цю першу половину імені містечка, назвати селище просто Волинськом. Усе пройшло спокійно, всі підтримали мою пропозицію одноголосно, бо ніяких родичів Володарського в цих краях ніколи не мешкало, і якщо чесно, то тут давно вже ніхто не знав про кого це взагалі йдеться у причепі до назви поселення. За моїм наполяганням послали те рішення до Президії Верховної Ради СРСР. А десь через місяць мені несподівано телефонний дзвінок з Москви поступає. На зв'язку товариш Володарський - голова Центростату СРСР - ЦСУ. Виявляється, він син Гольдштейна. І каже відкритим текстом:  

"Навіщо тобі перейменовувати місто? Забудь про це. Ніхто цього зробити тобі не дозволить, бо я за цим стою. Ти скажи, що тобі потрібно для району. Тільки зараз скажи, офіційні листи писати не потрібно, я тут занотую все, тобі всі заявки прийдуть. Тільки точно назви вашу залізничну станцію ...І щоб більше ніколи про відміну імені Володарського не заїкався ніхто у вас..."  

Ну, й я продиктував, - мовив Петро Петрович. - Через тиждень нам загнали з Азербайджану ешелон бітуму, з інших кінців почали надходити, як за щучим повелінням, вагони комбікорму, шиферу, скла. Поступило десять нових вантажівок, десять молоковозів, цех для машинного доїння корів. Так несподівано прибарахлилися, кілька доріг збудували... Через кілька місяців несподівано приїжджає Кавун, перший секретар обкому і одаразу запитання: "Звідки манна небесна? Хто сипле?" Так і так розповідаю, вислухав. "Гаразд, - каже, - до нього зайду..."   

Сьогодні, в 2016-му, я поцікавився і виявив: все й по нині стоїть мертво, як того хотів голова ЦСУ СРСР Володарський-Гольдштейн у 1985 році. Як, власне, ще товариш Лєнін заповів у 1918-му. Що це справді так, доказую наочно. Заглянув до тамтешньої районної газети "Прапор", яка, виявляється, розміщується, за станом на 12 лютого 2016 року на Червоній площі у Володарську-Волинському. З чим нас усіх і вітаю. Справа Леніна-Гольдштейна живе на Житомирщині й по нині. Мій доказ перевіряється тут -  http://www.prapor-vv.zt.ua/pdf.php-

***

Уважні читачі вже написали мені, що в попередній робочий тиждень Верховна Рада Гольдштейн-Волинський перетворила в Хорошів. І слава Богу! Але з історії сторінки не викинеш...