Оцініть поему на приземлену тему...

            Під завісу року не гріх поговорити і на… приземлену тему. Причиною персонально для мене обмовитись з цього приводу став лист давнього приятеля з далекого Сінгапуру. Колишній викладач одного з наших київських вузів, він уже понад чверть віку викладає в одному з тамтешніх навчальних закладів на краю Малаккського півострова, виїздить з лекціями до інших країн, у тому числі й до США. Відтак, розбагатів до мільйона доларів США на рахунку. Без корупції, крадіжок, на законних, казати б, підставах став богачем. Живуть вони з дружиною, колишньою киянкою, як мовиться, в своє задоволення – подорожують світом. Кожного літа відвідують один з куточків світу. Нинішнього року проїхали і вздовж і впоперек всю Японію.

        Першим прилетіло мені чудернацьке запитання. Мовляв, припусти, що його найбільше в тій подорожі по Японії здивувало, вразило у цій найбільш технологічно розвиненій державі світу. Хіба ж можна було мені відгадати? Тим паче, що в Японії я побував аж вісімнадцять літ тому. Там же ж наука давно випередила навіть найсміливіші людські припущення. Можливо, вразили його приручені акули, повітряне таксі над містом, або ж автомобілі без керма, які управляються думками? Спробуй здогадатися…

Чомусь думається, що над моїми припущеннями пан Володимир посміявся. А ось я, їй-право, щиро здивувався його зізнанню. Ви не повірите: в українсько-сінгапурського професора найбільше подивування викликали сучасні японські… туалети. Те, скільки їх повсюдно модерних і показово лискучих знаходиться на всіх трьох тисячах островів в Тихому океані і в морях, що омивають країну. Починаючи від найменш відвідуваних громадських місць, аж до фешенебельних готелів, публічних закладів, на вулицях і майданах – порахувати просто не мислимо. Шикарні, начищені вбиральні майже обов’язковий атрибут кожного громадського, культурного, торгового центру, вулиць навіть села.  Одне слово, вони споруджені замало не на кожному кроці для зручності громадян. І всі без винятку обладнані в одному – високотехнологічному стилі, за єдиним зразком, з одними й тими ж високо індустріальними пристроями. Відрізнятися можуть лише кольорами відтінку стін.

          Ні, це, даруйте, не споконвічний російсько-радянський нужник, з якого ми виросли в школах, військових частинах, кінотеартах, не наші з вами пописані громадські клозети, не розбиті морські гальюни десь в автономній республіці Крим, не пристанційно-залічнині сортири - без паперу, води, дзеркал, а вищий клас санітарно-гігієнічного розряду. В усій без винятку величезній країні! Та що там розповідати, дивіться самі:

     Як розповідає мій приятель Володимир, коли сідаєш у зручне випорожнювальне крісло, під рукою опиняється своєрідний пульт управління.  Як у космонавта в міжпланетному зорельоті.  Розмітка його дає змогу і без знання ієрогліфів та підписів англійською зрозуміти, як треба керувати цим унікальним пристроєм. Це проста і доступна й для найменших пацієнтів автоматика з управління особистою гігієною безпосередньо на гнізді: тільки натиснеш кнопочку, всього тебе приємно обполощить-обмиє, гарно просушить, обробить парфумами. Хочеш з тонким, ледь уловимим запахом, а можна з приємним, різкішим протягом.  Без паперу, на який тратиться так багато деревини. Хоч звідси безпосередньо прямуй на прийом до самого імператора… Оцініть це диво громадського туалету...

                Як каже мій приятель-професор: «Встанеш з такого японського крісла – відчуваєш себе голю нещадимою відносно цього поступу цивілізації…»

               А загалом сінгапурський панич-учений понад усе полюбляє в смак поїсти. І подорожі його бувають від ресторану одного міста до іншого. А японці, напевне, найменше у світі споживають харчів для підтримки організму. Ось такими порціями, як бачите на знімку, частували його з дружиною в дорозі по Японії. Як же ж дивувалися в ресторанах острова, коли гість із Сінгапура замовляв собі не менше двадцяти п’яти порцій їжі на обід. Заради таких файних туалетів киянин не міг собі дозволити голодання…