Хто і як записав Яценюка до чеченських бойовиків?

У понеділок, 26 жовтня ц.р., в м. Грозному, Верховний суд Чечні, почне розгляд справи проти українського націоналіста Миколи Карп’юка та киянина Станіслава Клиха, колишніх членів УНА-УНСО. Звинувачують їх у тому, що вони начебто брали участь у російсько-чеченській війна на боці Дудаєва і його сподвижників. Буцімто розстрілювали й катували московітів. А тепер, виходить, попалися…

 Насправді все далеко не так.

Почну з 51-літнього М. Карп’юка. До недавнього часу в Україні було відомо, що його немовбито російські спецслужби понад рік тому вислідили на нашій території і викрали, таємно вивезли через кордон. На жаль, і я повірив у цю версію, про що якось писав в одному зі своїх постів блогу. Насправді все було дещо інакше.

Навесні 2014-го керівники УНА-УНСО до числа котрих входив і М. Карп’юк, явно увірувавши у свою всесильність після подій на Майдані, вирішили, що називається вручну зупинити референдум у Криму. Хтось підкинув їм ідею про можливість зустрітися у Москві з радниками Путіна, переконати їх у необхідності не допустити подібного. Наївні романтики!  І ось двоє – В’ячеслав Фурса, керівник на той час київської організації «Правого сектора» і заступник Дмитра Яроша Микола Карп’юк, автомобілем з водієм політичної сили виїхали до білокам’яної.

Мають, мабуть, рацію ті, хто стверджує, що все це була добре продумана операція ФСБ. Київську трійку затримали в дорозі до Москви уже після в’їзду в Брянську область, буквально за межами Чернігівщини. Сталося це 17 березня 2014 року. Було схоже на те, що на українців чатували, і були в курсі місії. Через два тижні В. Фурса і шофер повернулися на береги Дніпра, а ось М. Карп’юка залишили в СІЗО й почали катувати. Тим, хто «розробляв» українського націоналіста, конче потрібно було, аби він зізнався в своїх розстрілах і катуваннях російських солдатів, здав побратимів, з ким бився пліч-о-пліч в Грозному, в горах Чечні.

Усе це було б якось зрозуміло, коли б не враховувати однієї суттєвої деталі. Насправді Микола Карп’юк ніколи до цього не бував у Чечні. Ні під час першої, ні в роки другої російсько-чеченських воєн. Так, принаймні, в один голос стверджують його соратники, в цьому переконана його мати – пані Тетяна, а також дружина – Олена. В Абхазію, на початку дев’яностих років минулого століття у складі загону УНА-УНСО Микола справді їздив, а ось у Чечні не був. Усе це ганебні кремлівські вигадки.

Але що ці факти проти того, коли перед слідчими-живодерами поставили завдання: за будь-яку ціну вибити зізнання з ворога – українського патріота. Більше року в Україні взагалі не було відомо, де знаходиться М. Карп’юк, якого пов’язали на брянській трасі  Звісно, що ні про яких адвокатів не йшлося, якщо рашівці взагалі відмовлялися розмовляти про полонянина. Вони не реагували навіть на запити МЗС Украйни. За цей час бранець пройшов сім кругів пекла з застосуванням під час допитів струму, утримування на колінах упродовж всього дня на пекучому сонці. Перетерпіти тортури більше було не в змозі, і тому український націоналіст згодився підписати все, що бажають почути «слідчі».

До болю зовні схожа на Карп’юка і доля іншого московітського бранця – Станіслава Клиха. Хоча 41-літній викладач Київського транспортно-економічного коледжу сам завітав до Росії. Перед цим у Криму познайомився з дівчиною і приїхав до неї в місто Орел. Поселився в одному з готелів, і був буцімто вирахуваний, як колишній учасник бойових дій в Ічкерії. Спершу на 15 діб (8 серпня 2014 року)  арештували за якесь там порушення, а далі повезли на Кавказ.

Станіслава першим розшукали в казематах тюрем російські правозахисники. У нього з’явився адвокат. Клих зумів в деталях описати нелюдські знущання, які вчиняли щодо його московітські садисти, вибиваючи потрібні їм «зізнання». Розповідь про це разом із позовом до російських правоохоронних органів уже передані до Європейського суду з прав людини. Їх не можна читати без валідолу. Зокрема, С. Клих пише, що буквально відразу після арешту його почали нещадно бити і катувати "за допомогою наручників і електричного струму, тривалого стояння на колінах, в результаті чого на зап'ястях рук, колінах, гомілковостопний частини ніг є численні шрами". Наприкінці серпня його перевезли до Зеленокумська, а потім - до Владикавказу, де "давали алкоголь, психотропні препарати, які вводили внутрішньовенно". "Крім цього, у Владикавказі, пише С. Клих, - мене по кілька діб тримали на тюремному дворі, не даючи ні води, ні їжі. В результаті застосування даних методів я був доведений до стану дистрофії, не міг тримати в руках ложку, ручку, оскільки кисті рук були вивернуті в результаті приковування до гратів. У екзекуціях брали участь невідомі мені особи в масках, які перед тим, як почати катувати, надягали мені на голову мішок, зав'язували його зверху скотчем-стрічкою. <...> Тортури в місті Владикавказ проводилися з інтервалом у 2-3 доби, щоб я міг відпочити, мене відгодовували за цей час, потім слідували тортури із застосуванням струму ".

Якщо Микола Карп’юк це справді переконаний, активний український націоналіст, то С. Клих не йде з ним ні в яке порівняння. Як стверджує його нинішній адвокат Марина Дубровіна, її клієнт розповідав, що в УНА-УНСО розчарувався у другій половині дев’яностих років. Перейшов до «Соціал-патріотичної асамблеї слов’ян», яку ще називають СПАС. Ця партійна покруча займає чітку проросійську позицію. Як її представник, С. Клих їздив з Києва до Москви на «Руський марш 2007». За два роки по цьому, в Києві бере участь в організації круглого столу під промовистою назвою: «Південна Осетія-Україна-Грузія: бермудський трикутник чи геополітична гра?» Там він виступає на форумі, стверджуючи, що Південна Осетія відбулася як незалежна держава. Саме Клих став організатором після цього акції з виразистим закликом: «Саакашвілі, гукай своїх додому!»

Здавалося б, як могло статися так, що росіяни катують мовбито свого українського прибічника? Але «цікавим» для них, як не важко здогадатися, С. Клих був насамперед тим, що справді на початку дев’яностих років, по 1997 рік точно, входив до складу київської організації УНА-УНСО. Що перебував у близьких стосунках зі своїм партійним начальником М. Карп’юком, а особливо дружив з Дмитром Корчинським. І коли з ним лише почали «працювати» за методами гестапо, Клих погодився все розповісти, що знає. Звідси виходить, що мовбито саме С. Клих першим підтвердив заяву якогось зека Олександра Малофєєва, з яким уже працювали російські слідчі щодо з’ясування обставин участі українців в боях за Ічкерію, засвідчивши, що в Чечні зустрічав українського бойовика з позивним «Арсеній». Себто, нинішнього прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка.

Станіслав Клих, судячи з протоколів допитів, які проаналізували представники московської правозахисної організації «Меморіал», з 27 серпня 2014 р. детально розповідав про свою участь в УНА-УНСО. За його словами, в організацію українських націоналістів він вступив  1992 року за дорученням співробітника СБУ Ігоря Паладія. Як стверджує тепер Клих, будучи студентом, він буквально марив роботою в спецслужбі. Згідно з матеріалами справи, отримавши оперативний псевдонім "Бондаренко", Клих повинен був інформувати органи "про майбутні мітинги, конференції, тренування, про підготовку акцій з блокування доріг, будівель, навчальних закладів, про діяльність керівних осіб організації, про джерела фінансування УНА-УНСО".

У цій історії знову вражає одна обставина. Як стверджують знаючі люди, і С. Клих, так само, як і Микола Карп’юк, в Чечні ніколи не бував.  Однак їх обох росіяни звинувачують у тому, що вони брали участь, як у першій, так і в другій російсько-чеченській війнах. Саме на їх свідченнях, вибитих катуваннями, як тепер заявляють обидва українці, будується і звинувачення проти Арсенія Яценюка. Ось воно: ««За даними слідства, Арсеній Яценюк брав участь як мінімум у двох збройних зіткненнях, що відбувалися 31 грудня 1994 на площі Хвилинка в місті Грозний і в лютому 1995 року в районі міської лікарні № 9 міста Грозний, а також в тортурах і розстрілах полонених військовослужбовців російської армії в Жовтневому районі міста Грозний 7 січня 1995 р.»

Звичайно, все це повна маячня. Не такий вже патріот Арсеній Яценюк, щоб підставляти лоба під кулю. Про подібне, зрозуміло, можна заявити на люди, якщо ситуація відповідно складеться. Сподіваюся, ви розумієте, про що я кажу. Але не більше. В той час, коли інкримінується його участь у бойових діях на Кавказі, він насправді спокійно заробляв гроші в Україні. Якби ж мене запитали, звідки насправді з’явилося це нерозторопне звинувачення його в боях за Ічкерію, то я би пояснив усе банальною… схожістю людей.

Погляньте лишень уважно на ось це фото. Сфокусуйтеся на молодику крайньому праворуч у нижньому ряду, серед тих, що присіли навшпиньки. Ну, звичайно ж, викопаний молодий Яценюк. Чи не правда? І високий, як не важко зрозуміти, і блідолиций, і навіть лисіючий, мабуть. Та ще й в окулярах. Арсен, або його двійник…

Думаю, що в аналах московітських спецслужб усе почалося саме з цієї світлини. На ній «вирахували» нинішнього главу уряду України, а тоді стали шукати тих, хто б підтвердить його участь у чеченських бойових компаніях. Будьте певні, достойні послідовники вишинського, ягоди й сталіна вміють шити липу, якщо подібне знаходиться в оперативних бойових інтересах Кремля. А відсутність доказів, відомо, так завжди окрилює хворобливу фантазію шукачів компромату! Саме через це, як мені видається, нізащо й постраждали в цій операції український патріот Микола Карп’юк і любитель російських баришень із Києва, проросійський «спасівець» Станіслав Клих.