Як казавнаш геній Тарас Григорович Шевченко: «Свою Україну любіть.. Любіть її… во времялюте… В останню тяжкую минуту …За неї господа моліть».
Ці рядки з поезії «Мені однаково, чибуду…» неповторного Кобзаря в день Незалежності золотом засяяли на постаменті,який відкрили з величавою фігурою пророка в Андрушівці на Житомирщині. Намісці, де ще на початку року сиротливо бовванівістукан Леніна. Свіжий вітер з Майдану повалив комуністичного, московітськогоідола. Нарешті. І стало вільніше, просторіше, світліше довкруги. Люди вирішили,що у центрі міста потрібно поставити білогранітний образ батька нашого – ТарасаГригоровича. І викарбували під його світлим образом слова про «время люте». Ботаким воно нині насправді є. Ленінці-московіти все ніяк не заспокояться, невгамуються, що викорчували, вирубали ми всю комуністичну заразу, викинули насмітник. Хочуть знову повернути Україну до невільництва, наймиту, на позиціюмолодшого брата. В Донбас навіть негласно частково ввели свої війська, щобзбурити ситуацію. Тому людям потрібен моральний захисник, духовний громовідвідвід московітських бід. А його роль може виконувати тільки великий Шевченко.Перевірено століттями…
І хоч затяжний літній дощ тривало на всі боки викупав день, люди всеодно зійшлися на відкриття. Дякували місцевому меценату Євгенію Ярославовичу Гринишину,який особистим коштом, на власному гранітообробному підприємстві виготовивскульптуру, встановив її в центрі міста. Уродженець західних країв, з ДжуринаТернопільської області, він активно і цілеспрямовано працює над поліпшеннямкультурного рівня району, повертаючи імена в скульптурах і гранітних алеях предків,які прославили землю над Гуйвою-рікою.
Письменник Микола Рябий біля пам'ятника Кобзарю.
Виступивна урочистостях і відомий український письменник, автор понад тридцяти романіві повістей, насамперед, історичного плану Микола Рябий. Розповідаючи про величнашого вікопомного проповідника, він нагадав такий історичний факт. Видатнийукраїнський учений, перший президент Всеукраїнської академії наук, заснованоїгетьманом Павлом Скоропадським у листопаді 1918 року Володимир ІвановичВернадський, у розмові з своїм давнім другом, знаменитим українським учениммікробіологи, академіком Данилом Кириловичем Заболотним, сказав, що перечитавшигору світової літератури, в жодного поета не зустрічав таких проникливихрядків, як у вірші Тараса Шевченка «Мені однаково, чи буду…». Шевченкова поезія, заявив він, уловлює івідтворює вібрацію української душі на космічному рівні. А нині вона витає наднами ще й у поєднанні з патріотичною енергією героїчного Майдану.
Не дивно, що підбираючи слова дляпостаменту на пам’ятник Шевченку, організатори його встановлення серцем вибралисаме ці слова, бо вони нині, «во время люте» найглибше відповідають викликамнашого часу і духовним запитам людей.
Цікаво, що стараннями все того жблагодійника Є.Я. Гринишина напередодні дня Незалежності в цьому ж райцентрівідбулася ще одна вельми примітна подія.Тут відкрили погруддя великого мецената, цукрозаводчика Миколи АртемовичаТерещенка. Людині фантастичного благородства, простосердої душі, безсрібника. Практичновсі свої заощадження, як і батько його, брати він віддавав людям. В Андрушівціпан Нікола, як його величали рідні та близькі, заклав маєток, висадив англійськийпарк, наростив потужності місцевого цукрового заводу, який став родиннимнадбанням. Для техперсоналу і простих робітників спорудив житло, заводськийклуб, на Гуйві побудував купальні.
Маєтокмав взагалі унікальну притягальну силу. До нього свого часу були запрошені і виступалиМарко Кропивницький,МиколаСадовський, Олена Пчілка і Леся Українка, Іван Карпенко-Карий. Гостював усадибі російський художник-портретист, живописецьТимофій М’ягков.
1902 року син Миколи Терещенка Олександрзапросив виступити в заводському клубі хор Миколи Лисенка, бандуриста,письменника Гната Хоткевича. Тут Михайло Старицький читав свої поезії та ставивп’єси «Богдан Хмельницький», «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Призаводському клубі був створений самодіяльний драматичний театр імені ТарасаШевченка. В ньому виступали Панас Саксаганський, Амвросій Бучма, Гнат Юра,Михайло Донець, Оксана Петрученко, Наталія Ужвій, композитор Віктор Косенко,співачка Зоя Гайдай. Одне слово, найяскравіша плеяда український митцівдарували своє мистецтво давнішній тутешній громаді, і все завдяки стараннямроду Терещенків.
Окремо потрібно сказати про тутешнійпарк, закладений все тими ж благодійниками Терещенками.
Під’їхавши з Миколою Рябим напередодні дня Незалежності доколишнього родинного маєтку відомих меценатів, у якому вже багато-багато роківрозміщується середня школа №1, ми зовсім випадково зустрілися з директоромшколи Степаном Івановичем Дисаком. Історик за фахом, він багато цікавогорозповів нам про родину Терещенків, які тут мали помістя. Приміром, Олександр –син Ніколи, у місцевій церкві одружувався. А коли попрошкували тінистим парком,Микола Олександрович враз замітив:
-Тут, як мені видається, якась особливааура. Дихається легко, пружно… Наче полегкість з’явилася у всьому тілі…
Педагог лише усміхнувся.
-Ви чуттєва людина. Стверджувати небуду, оскільки я не медик, та й спеціальних досліджень на цей кшталт непроводилось, але люди помітили, що всі з учителів, хто тут працював тривалийчас, а школа знаходиться якраз у центрі парку, всі довгожителі району. Справжнірекордсмени.
У день, коли в райцентрі відкривалипісля погруддя М.А. Терещенка ще й пам’ятник Тарасові Шевченку, Степан Івановичпередав мені аркушик паперу. У ньому значилося десять прізвищ учителів, якіпрожили понад дев’яносто літ. Колишній беззмінний директор школи Микола МиновичЛялюшко, до прикладу, звікував 99-ть літ. Пройшов війну, концентраційний табір.Учителька Таїсія Лаврентіївна Доценко померла в 98 років. Віктор ЙосиповичАртеменко прожив 95-ть.
На цьому ж аркушику дрібним почеркомвиписано прізвища ще групи педагогів школи, які ось-ось вийдуть на рубіж дев’яти десятківроків життя.
Люди схильні вважати, що подовжує їм віквиняткова аура старого англійського парку, закладеного на кошти мецената МиколиАртемовича Терещенка. 23 серпня пан Нікола повернувся до цих зелених віковихшат гранітним погруддям. Вдячні потомки несуть йому квіти шани й поваги. А навідкриття пам’ятного знака приїздив із Франції правнук Миколи Артемовича - МішельТерещенко. Він низько поклонився всім, хто береже пам'ять про його далекогородича.
