"Во время люте" любіть свою Україну…

       Як казав наш геній Тарас Григорович Шевченко: «Свою Україну любіть.. Любіть її… во время люте… В останню тяжкую минуту …За неї господа моліть».

    Ці рядки з поезії «Мені однаково, чи буду…» неповторного Кобзаря в день Незалежності золотом засяяли на постаменті, який відкрили з величавою фігурою пророка в Андрушівці на Житомирщині. На місці, де  ще на початку року сиротливо бовванів істукан Леніна. Свіжий вітер з Майдану повалив комуністичного, московітського ідола. Нарешті. І стало вільніше, просторіше, світліше довкруги. Люди вирішили, що у центрі міста потрібно поставити білогранітний образ батька нашого – Тараса Григоровича. І викарбували під його світлим образом слова про «время люте». Бо таким воно нині насправді є. Ленінці-московіти все ніяк не заспокояться, не вгамуються, що викорчували, вирубали ми всю комуністичну заразу, викинули на смітник. Хочуть знову повернути Україну до невільництва, наймиту, на позицію молодшого брата. В Донбас навіть негласно частково ввели свої війська, щоб збурити ситуацію. Тому людям потрібен моральний захисник, духовний громовідвід від московітських бід. А його роль може виконувати тільки великий Шевченко. Перевірено століттями…

І хоч затяжний літній дощ тривало на всі боки викупав день, люди все одно зійшлися на відкриття. Дякували місцевому меценату Євгенію Ярославовичу Гринишину, який особистим коштом, на власному гранітообробному підприємстві виготовив скульптуру, встановив її в центрі міста. Уродженець західних країв, з Джурина Тернопільської області, він активно і цілеспрямовано працює над поліпшенням культурного рівня району, повертаючи імена в скульптурах і гранітних алеях предків, які прославили землю над Гуйвою-рікою.  

Письменник Микола Рябий біля пам'ятника Кобзарю.

Виступив на урочистостях і відомий український письменник, автор понад тридцяти романів і повістей, насамперед, історичного плану Микола Рябий. Розповідаючи про велич нашого вікопомного проповідника, він нагадав такий історичний факт. Видатний український учений, перший президент Всеукраїнської академії наук, заснованої гетьманом Павлом Скоропадським у листопаді 1918 року Володимир Іванович Вернадський, у розмові з своїм давнім другом, знаменитим українським ученим мікробіологи, академіком Данилом Кириловичем Заболотним, сказав, що перечитавши гору світової літератури, в жодного поета не зустрічав таких проникливих рядків, як у вірші Тараса Шевченка «Мені однаково, чи буду…». Шевченкова поезія, заявив він, уловлює і відтворює вібрацію української душі на космічному рівні. А нині вона витає над нами ще й у поєднанні з патріотичною енергією героїчного Майдану.

Не дивно, що підбираючи слова для постаменту на пам’ятник Шевченку, організатори його встановлення серцем вибрали саме ці слова, бо вони нині, «во время люте» найглибше відповідають викликам нашого часу і духовним запитам людей.

Цікаво, що стараннями все того ж благодійника Є.Я. Гринишина напередодні дня Незалежності в цьому ж райцентрі відбулася ще одна вельми примітна  подія. Тут відкрили погруддя великого мецената, цукрозаводчика Миколи Артемовича Терещенка. Людині фантастичного благородства, простосердої душі, безсрібника. Практично всі свої заощадження, як і батько його, брати він віддавав людям. В Андрушівці пан Нікола, як його величали рідні та близькі, заклав маєток, висадив англійський парк, наростив потужності місцевого цукрового заводу, який став родинним надбанням. Для техперсоналу і простих робітників спорудив житло, заводський клуб, на Гуйві побудував купальні.

 Маєток мав взагалі унікальну притягальну силу. До нього свого часу були запрошені і виступали Марко Кропивницький, Микола Садовський, Олена Пчілка і Леся Українка, Іван Карпенко-Карий. Гостював у садибі рос і йський художник-портретист, живописець Тимофій М ’ ягков .  

1902 року син Миколи Терещенка Олександр запросив виступити в заводському клубі хор Миколи Лисенка, бандуриста, письменника Гната Хоткевича. Тут Михайло Старицький читав свої поезії та ставив п’єси «Богдан Хмельницький», «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці». При заводському клубі був створений самодіяльний драматичний театр імені Тараса Шевченка. В ньому виступали Панас Саксаганський, Амвросій Бучма, Гнат Юра, Михайло Донець, Оксана Петрученко, Наталія Ужвій, композитор Віктор Косенко, співачка Зоя Гайдай. Одне слово, найяскравіша плеяда український митців дарували своє мистецтво давнішній тутешній громаді, і все завдяки старанням роду Терещенків.

Окремо потрібно сказати про тутешній парк, закладений все тими ж благодійниками Терещенками.

Під’їхавши з  Миколою Рябим напередодні дня Незалежності до колишнього родинного маєтку відомих меценатів, у якому вже багато-багато років розміщується середня школа №1, ми зовсім випадково зустрілися з директором школи Степаном Івановичем Дисаком. Історик за фахом, він багато цікавого розповів нам про родину Терещенків, які тут мали помістя. Приміром, Олександр – син Ніколи, у місцевій церкві одружувався. А коли попрошкували тінистим парком, Микола Олександрович враз замітив:

-Тут, як мені видається, якась особлива аура. Дихається легко, пружно… Наче полегкість з’явилася у всьому тілі…

Педагог лише усміхнувся.

         -Ви чуттєва людина. Стверджувати не буду, оскільки я не медик, та й спеціальних досліджень на цей кшталт не проводилось, але люди помітили, що всі з учителів, хто тут працював тривалий час, а школа знаходиться якраз у центрі парку, всі довгожителі району. Справжні рекордсмени.

         У день, коли в райцентрі відкривали після погруддя М.А. Терещенка ще й пам’ятник Тарасові Шевченку, Степан Іванович передав мені аркушик паперу. У ньому значилося десять прізвищ учителів, які прожили понад дев’яносто літ. Колишній беззмінний директор школи Микола Минович Лялюшко, до прикладу, звікував 99-ть літ. Пройшов війну, концентраційний табір. Учителька Таїсія Лаврентіївна Доценко померла в 98 років. Віктор Йосипович Артеменко прожив 95-ть.

         На цьому ж аркушику дрібним почерком виписано прізвища ще групи педагогів школи, які ось-ось вийдуть на рубіж дев’яти десятків років життя.

         Люди схильні вважати, що подовжує їм вік виняткова аура старого англійського парку, закладеного на кошти мецената Миколи Артемовича Терещенка. 23 серпня пан Нікола повернувся до цих зелених вікових шат гранітним погруддям. Вдячні потомки несуть йому квіти шани й поваги. А на відкриття пам’ятного знака приїздив із Франції правнук Миколи Артемовича - Мішель Терещенко. Він низько поклонився всім, хто береже пам'ять про його далекого родича.   

Фото автора.