Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
02.08.2014 15:45

А "Свобода" активно будує мости… + ФОТО

Суботня толока з примітним конкретним результатом

Із вечора п’ятниці біля крайньої хати вулиці Чехова, що на Червоній гірці райцентру Андрушівка Житомирської області, де мешкає Василь Рудюк, з’явилася величезна гора струганих дощок. Шістдесятки, завширшки сантиметрів із 45-50, такі, що й на підлогу, й на лавки – кращих не відшукати. Метикуваті господарі, приховавши гаманці в кишенях, потяглися під оселю Василя, аби прикупити дошку-другу. Бо ж не деревина, а золото…

                Рудюк, молодий та кріпкий таксист лукаво гнув таку ціну, що ніхто звісно придбати того добра не міг. А поморочивши голову казав: «Дошки не продаються. Приходьте вранці я даром віддам…»

                О пів на восьму ранку біля крайньої хати вже було зо три десятки людей. Працював движок компресора, люди обробляти дошки рідиною проти гнилі і шкідників. Інші, немовби ті роботящі мурахи носили гарні як дзвін дошки до мосту.

                Андрушівку розділяє тихоплинна річка Гуйва, повновода притока Тетеріва з басейну Дніпра. Червона гірка, урочище на природньому пригірку, відділена широкою водною гладдю від центра міста. Мешкає тут декілька тисяч громадян. Береги з’єднує два мости. Один новий, автомобільний, розташований на окраїні райцентру і ним може користуватися лише невеличка частина жителів Андрушівки. Основному ж прошарку мешканців найвигідніше послуговуватися старим, спорудженим іще за царських часів переходом. Звели його діди-прадіди - майстри всесвітньо відомого цукровара Терещенка. Бо одразу за річкою від Червоної гірки цукровий завод. Власне, лише залишки від нього. Більше сотні років його гудки і будили людей, і сигналили відбій о дванадцятій ночі, коли закінчувалася остання зміна у випарників "білого золота". Вирізали з підприємтсва все живе і цінне сучасні варвари скоробагатьки, перетворили на пустку. Від того залишився лише остов заводу з височенною трубою, а побіля нього  старий, драний, гнилий міст.

                Колись від був єдиним шляхом сполучення із лівим берегом в окрузі, із центром райцентру. Їздили ним гарби, вози й брички, бігали полуторки й ЗІСи, Колхиди.  І найпекучішою проблемою багатьох десятиліть залишалося - спорудити нового, кам’яного моста. Слава Богу стяглися на такий. А про цей, звісно, ж забули. Мається на увазі влада, не люди. Позаяк для більшості мешканців Червоної гірки саме він і надалі залишився головною життєвою магістраллю. Через нього щоденна дорога сотням школярів і тисячам містян. Та  й жителям центру міста через нього найближчий шлях і в районну лікарню, бо вона на правому березі Гуйви знаходиться, і санепідемстанція тут, і лісництво.  Мало хто робить гак у декілька додаткових кілометрів, аби скористатися залізобетонним  мостом. Туди добираються лише на авто…

                Звісно, що старий міст через похилий вік так захирів, несучі балки його так зістарілися, повивітрувалися від часу, що через нього вже було страшно не те, що їздити, навіть ходити. Поміст весь у дірках. І сьогодні вранці зненацька все довкруги переправи так ожило, заспівало бензопилами і стукотом молотків, веселими голосами, дзвінким сміхом. І не повірите – розцвів старий міст навіть яскравими прапорами…

                 Гору дощок від крайньої хати Василя Рудюка люди стали переносити до мосту. А там бригада майстрів зривала гнилий настил, стелила нову основу, а по ній ладнала золоті як дзвін дошки.

                Ось як це виглядало:

DSC00535.jpg
DSC00539.jpg
DSC00576.jpg

           

DSC00596.jpg
Приємно вразило, що було надзвичайно багато молоді. Прибігли підсобити люди з ближніх і дальніх вулиць Червоної гірки. Я записав навіть декілька прізвищ тих, хто був за головних майстрів і підручних:  Віктор Олексюк, Віктор Дакало, Вадим Карась, Микола Фурман, Сергій Климчук, Валерій Лопатинець, Володимир Лукашенко, Василь Рудюк. Веселі, дотепні, беручкі у роботі. Чи не за головного стратега тут Роальд Олександрович Шевченко, професор, в недавньому проректор Національного авіаційного університету. Його батьківська хата тут же поруч із мостом, тому він був за своєрідного виконроба.
DSC00588.jpg

               

DSC00573.jpg
Цікавлюся, а хто ж усе організував? Хоча в цілому чия ідея для мене стало зрозумілим одразу, як вранці проїздив мимо. Над старим мостом, над його оновленням гордо розвівалися два яскравих на фоні річки і величезної водойми, яка відкривається за мостом, прапори – України та Всеукраїнського об’єднання «Свобода».
DSC00597.jpg

-          Організував усе он той, що заліз майже під міст, - показують чоловіки на молодика у шортах і скромній тенісці. З вигляду років із тридцяти, худорлявий, спортивної зовнішності.

-          А хто він?

-          Так це ж голова нашої районної державної адміністрації.

DSC00603.jpg

Знайомлюся: Роман Васильович Гаврилович. У жовтні буде 33-и. На цій посаді з березня нинішнього року. За фахом – ветеринарний лікар, за покликанням активіст, організатор мас, колективіст, душа будь-якого гурту. Тому, власне, й голова тутешньої місцевої влади. І все що є на мосту – від дощок до цвяхів і шурупів – продукт його старань. Оскільки міст ніде не значиться, як казенне добро, то й ніяких асигнувань на його утримання віднайти не можна було. Все робилося в складчину під проводом «Свободи», партію якої представляє в районі Роман Гаврилович. Ним організована і ця толока...

Коли робив світлини, чоловіки жартома запросили мене на випробування мосту.

-          А ви знаєте, - сказав я їм, - як випробовують свої об’єкти фахові мостобудівці?

У відповідь мовчанка. Тоді я їм розповів, як про те десь прочитав. Здаючи свій об’єкт, приміром, мостобудівники-залізничники стають під міст, коли по ньому пускають перший вантажний залізничний потяг. Себто, високу якість робіт гарнатують своїм жмиттям... 

-          А ви стати під свій об’єкт готові, хлопці?  - запитую.

Хлопці у відповідь багатоголосе гукнули: «Готові!» Голова районної адміністрації Роман Гаврилович лише скромно усміхнувся…

***

А щоб мали ви, друзі, повну уяву, що то воно за Андрушівка, і яка тут непереквітна краса, то подаю вам вигляд із обновлюваного "Свободою"

моста. Там, за плесом Гуйви, видно сучасний автомобільний міст про який ідеться у моєму тексті. Погодьтесь, туди далеко обходити людям. І тому слава "Свободі"! 

DSC00546.jpg

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net