“Casus Belli” Володимира Путіна, або чи можливий Ґляйвіцький інцидент?

10 серпня цього року ЗМІ облетіла інформація, поширена ФСБ Росії, що, мовляв, в ніч на 7 серпня в районі міста Армянськ в Криму була виявлена група диверсантів, при затриманні якої «в результаті вогневого контакту» загинув співробітник ФСБ Росії. Також спецслужба стверджує, що в ніч на 8 серпня спецпідрозділи Міноборони зробили «ще дві спроби прориву диверсійно-терористичних груп, яким запобігли силові підрозділи ФСБ Росії і взаємодіючі відомства». «Спроби прориву прикривалися масованим обстрілом з боку суміжної держави і бронетехнікою збройних сил України. В ході вогневого контакту загинув військовослужбовець МО РФ», – заявили в ФСБ. В цьому «теракті» російська спецслужба звинуватила Головне управління розвідки МО України, повідомивши при цьому, що об'єктами нападу були визначені «критично важливі елементи інфраструктури і життєзабезпечення півострова», а мета – «дестабілізація соціально-політичної обстановки в регіоні в період підготовки і проведення виборів федеральних і регіональних органів влади». Навіть повідомляють про затримання такого собі «Панова Євгена Олександровича, 1977 року народження, жителя Запорізької області, співробітника ГУР МО України».

Пам’ятаєте, як канцлер Німеччини Ангела Меркель свого часу заявила про те, що Путін живе в «іншій реальності»?Очевидно було вже й тоді, так як й очевидно тепер, що ця «інша реальність» зветься «Всесвітня історія 1918-1939 років». Саме таку книгу останні два роки читає Володимир Путін і настільки захопився духом міжвоєнної Європи, що не тільки втратив зв’язок з реальністю, а й намагається повторювати все те, що відбувалось в той час. Ми спостерігали те, як Путін намагався повторити «Судетську кризу», «Мюнхенську змову», розчленування Чехословаччини та інші епізоди світової історії. Спостерігати аналогічні факти можна й зараз.

А тепер давайте розкриємо ту ж книгу, яку читає Путін. Полиставши добрячий десяток сторінок, ми опинимось в 1939 році. Формальним приводом до початку німецько-польської війни став інсценований 31 серпня 1939 року співробітниками СД напад поляків на німецьку радіостанцію в Ґляйвіці (тепер польське місто Глівіце).

Операцією під кодовою назвою «Консерви» (більше відомою, як «Ґляйвіцький інцидент») керував Рейнхард Гейдріх. Коли група співробітників СД у формі польської армії, під командуванням Альфреда Науйокса і Генріха Мюллера, напала на радіостанцію в Ґляйвіці, в ефір відразу ж полетіли звуки пострілів і вигуки польською мовою — «пришов час війни Польщі проти Німеччини». На місці подій було розкладено трупи в німецькій формі (в'язні концтаборів, яких заздалегідь вбили). Операція зайняла приблизно 4 хвилини.

Подібні операції пройшли також у прикордонних Пінчеві та Хохліндені. Міністр пропаганди Третього Рейху Йозеф Геббельс одержав необхідний матеріал для пропагандистської кампанії. 1 вересня 1939 року Гітлер у Рейхстазі заявив, що поляки перетнули кордон в чотирнадцяти місцях, у тому числі і силами регулярних польських військ, і що він о 3-й годині ночі 1 вересня віддав наказ про напад на Польщу.

Дивний збіг обставин, чи не так? Як в одному, так і другому випадку відбувається інсценування нападу диверсійно-розвідувальної групи, «бойове зіткнення», ліквідація нападників та «виявлення ворожих дій» щодо «потерпілої сторони». Єдине чого не було в теперішньому випадку, так це повідомлення в радіоефір про початок війни.

Тоді в 1939 році даний «інцидент» був Casus Belli для Гітлера почати другу світову війну. Термін Casus Belli як формальний привід для оголошення війни в минулому мав значне поширення, однак після закінчення другої світової війни практично зник із застосування. Однак Путін, який «живе в іншій реальності», завжди марив пошуком Casus Belli. З історії пригадаємо, що таким «Casus Belli» були вбивства перших осіб держав, як от ерц-герцога Франца-Фердинанда в 1914 році, обстріл артилерії, як для прикладу в 1939 році на початку Радянсько-Фінської війни, або, навіть, футбольний матч, що був причиною війни між Сальвадором та Гондурасом в 1969 році.

Повертаючись до теми дискусії, згадаємо події літа 2014 року, коли з території Росії відбувались артилерійські обстріли українських військ. Зрозуміло, що Путін тоді шукав приводів для пошуку того ж Casus Belli з розрахунку того, що українська армія відкриє вогонь у відповідь по території Росії. Однак цього не трапилось.

Що ми маємо на сьогоднішній день? Війна не почалась, наступу не відбулось. На даний момент Путін обмежився лише заявами, що «Найбільш головне те, що ті, хто підтримує сьогоднішню київську владу, повинні все-таки визначитися, чого вони хочуть: вони хочуть, щоб їхні клієнти і далі займалися провокаціями подібного роду або вони хочуть все-таки реального мирного врегулювання».

З цього можна зробити висновок, що створення аналогу «Ґляйвіцького інциденту» російською владою в окупованому Криму хоч і віддалено могло налякати когось наявністю Casus Belli, однак мало насправді зовсім інші мотиви.

По-перше, Путін, можливо того не усвідомлюючи, звернув увагу світового геополітичного середовища на конфлікт щодо Криму, про що українська сторона вже понад 2 роки волає до всього цивілізованого світу, а Росія намагається відвести від цього увагу. Яка логіка Путіна? Мінські домовленості є недієздатними, тема Донбасу зі сторони Росії вичерпала всі аргументи, а економічні санкції приносять свої плоди, що зумовлює Росію змінити вектор геополітичних перемовин світових лідерів на іншу проблему.

По-друге, все, що відбувається зараз і буде відбуватись аж до листопада цього року має відношення до виборів президента США. Результати виборів надто важливі для Путіна, оскільки те, кого виберуть американці своїм президентом буде впливати на позиції Росії в світі. В тому числі й експансіоністські. Росія дуже зацікавлена в перемозі Трампа, який висловлює проросійські гасла. Нещодавно Трамп підняв у своїй передвиборчій риториці тему Криму і навіть заявив, що втручання США у вирішення Кримського питання може мати наслідком початок третьої світової війни. Здавалось би, що Трамп піднімає тему, яка перебуває останні два роки в «замороженому стані», адже навіть в Україні стараються обходити боком проблему «Кримського питання». І в даному випадку Путін в унісон Трамповій риториці актуалізує позиції Трампа по Криму. Навіть у своїй заяві Путін закликав США, як союзників України, визначитись із своїм відношенням до «терористично-підривної» діяльності українських спецслужб. Виглядає так, що цей інцидент, подібний до Ґляйвіцького зразка 1939 року, має на меті поставити адміністрацію Обами в певний «цуґцванґ», коли демократи, кандидатом від яких являється Хіларі Клінтон, самі втягнуться в проблематику Трампової риторики, а кандидат від республіканців Трамп отримає козирі для звинувачень адміністрації демократів.

По-третє, нещодавній інцидент має на меті й внутрішньо-політичні заходи всередині як самої Росії, так і окупованого Криму. Фінансові санкції, криза російської економіки, вичерпування ресурсів бюджету Росії в значних обсягах, безумовно, має наслідком певну кризу «поглядів» населення окупованого Криму, так і решти росіян. Татарська меншина Криму давно була, є і буде проблемою для окупантів. І не тільки татари, а й багато інших мешканців Криму не дають Путіну цілком втілити мрію про «вдячний цареві народ», яка протягом десятиліть втілюється в російській політиці. В даному випадку останні події для Путіна будуть мотивом інших дій з його «іншої» реальності. Очевидно, що буде використано ефект «підпалу Рейхстагу», за зразком того, як в 1933 році нацисти на чолі з Гітлером остаточно встановили свою тоталітарну диктатуру в міжвоєнній Німеччині. Внаслідок Крим буде й далі активніше перетворюватись у військову базу російських військ, а цьому Путін, як і його «кумир» Гітлер, завжди знайде виправдання. Варто очікувати посилення репресій, утиску всіх «незгідних» та інакодумців. Це дасть можливість розправитись з «надто ліберальними» настроями мешканців Криму. Ефект хаосу, а тим більше контрольованого, життєво необхідний російським окупантам в Криму. Згадаємо, що було зовсім нещодавно у Туреччині. «Сумнівна спроба перевороту» дала Ердогану привід для репресій, встановлення тоталітарних методів управління та подолання будь-яких опозиційних рухів. Як зазначив Ердоган, - «На переговорах з моїм другом Володимиром, я вірю, буде відкрито нову сторінку у двосторонніх відносинах. Нашим країнам належить багато зробити разом». З даного слідує, що те, що на перший погляд виглядає як «Casus Belli» насправді слід називати «Casus Reprimere» - формальної причини для репресій та тоталітаризму.

Підсумовуючи, варто констатувати, що такі провокативні дії російської влади носять загрозливе вираження, можуть виглядати як агресивні наміри, однак вони є викликом як для України, так і міжнародної спільноти. Викликом безпекового, геополітичного, гібридного характеру. І дані виклики зумовлюють Україну бути готовим парирувати «Випади» подібного характеру, як на дипломатичній ниві, так і в площині інформаційної пропаганди. Це виклик і для лідерів світової геополітики, в тому числі й США. І від того як будемо готові реагувати на подібні випадки ми, як українська влада, так і українське громадянське суспільство, залежатиме те, чи доможеться Путін своїх планів з його «іншого світу поза межами реальності».