Дебати та судова риторика: Quo vadis?

«Не знаю нічого прекраснішого, ніж вміння силою слова приковувати до себе натовп слухачів, привертати їх увагу, скеровувати їх волю куди хочеш та відвертати її звідки хочеш», - такі слова свого часу промовляв Цицерон, яскравий представник античної риторики Стародавнього Риму. Як відомо, антична риторика, чи грецька чи римська, проходила своє становлення в ході судових процесів, у вигляді промов сторін. Всі намагались промовити свій виступ якомога красномовніше, а тому дехто навіть звертався до майстрів витонченої риторики за допомогою.

З часів античності минуло близько двох тисяч років, але судові промови залишились та залишаються невід’ємною частиною будь-якого судочинства в Україні. В основному положення про судові дебати та їх порядок у різних процесуальних кодексах викладені практично дослівно – варто порівняти ст. 193 ЦПК, 364 КПК, 152 КАС. Зі змісту положень цих норм очевидним є те, що дебати є важливою стадією судового процесу та надають можливість сторонам висловити свою думку, а подекуди й переконати суд у своїй правоті.

Але, погодьтесь – на сьогоднішній день дебати дуже рідко несуть те навантаження, яке вони повинні нести. Вина в цьому не тільки сторін, які не мають жодного уявлення як виступати у дебатах чи висловити власну позицію красномовно, а й суду, якому байдуже на виступи, який хоче якомога швидше закінчити дебати і, заявивши «суд йде в нарадчу кімнату!», вибігти з залу засідань, щоб попити кави, чаю, перекурити тощо. Подекуди суд намагається перейти від стадії дослідження доказів чи обставин справи до дебатів миттєво. Хоча інколи до дебатів треба готуватись. Жоден процесуальний кодекс не містить норми про можливість оголошення перерви для підготовки сторін до дебатів. Таку перерву, звичайно, можна попросити, але суд не зобов’язаний її оголосити. Відтак вважаю, що було би доцільно доповнити згадані вище статті процесуальних кодексів відповідними нормами, що суд зобов’язаний за заявою однієї із сторін оголосити перерву у засіданні для підготовки сторони до судових дебатів. А відсутність такої норми скоріш за все нівелює значення цієї стадії судового процесу. Мені можуть заперечити, мовляв, фаховий адвокат чи інший правник, повинні бути готові виступити яскраво та вдало навіть без підготовки і завжди бути готовими до цього. Але я дозволю собі не погодитись, оскільки в дебатах сторони обговорюють докази, думки, що звучали в процесі, а без підготовки аналіз цього буде не достатній.

Але хотілось би окремо згадати і за судову риторику. У ВУЗах, де готують фахівців за напрямками «правознавство» десь курс риторики, можливо, і проходить, але він такий короткий, що фактично не має ефекту. Взяти би за приклад адвокатські іспити – там є і письмові завдання і усні, але немає нічого, що дало би змогу переконати у вмінні кандидата говорити. Говорити логічно, переконливо та, головним чином, красномовно. Знаєте, дуже соромно за тих, хто в ході судових дебатів, наприклад у цивільному судочинстві, просто обмежується продубльованим висловленням відношення до позову – визнаю чи заперечую тощо. Веду мову не за учасників процесу, які не мають відповідних знань, а за тих хто такі знання мав би мати і давно їх відшліфувати на практиці.

Найкраще в цій ситуації підійдуть слова Грибоєдова А.С.: «А впрочем, он дойдет до степеней известных, Ведь нынче любят бессловесных».