Коли щось йде не так з конрагентом.

Суб’єкти ЗЕД  не рідко стикаються з розв’язанням спорів і розбіжностей по зовнішньоекономічним договорам.  І не завжди непорозуміння між сторонами виникають через недобросовісну поведінку однієї із сторін.

Міжнародне право надає 2 способи вирішення спорів, якщо сторони не досягли компромісу шляхом переговорів. Вирішення спору в суді та вирішення спору за допомогою арбітражу. Особливості останньої процедури і пропонується розглянути.

Головний документ  – Нью-Йоркська конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень 1958 р.

Головне правило для визначення способу вирішення спору:  визначити для себе до підписаннядоговору з контрагентом стратегію захисту своєї позиції у разі виникнення спору в залежності від того,  якій країні є резидентом ваш майбутній контрагент.

Арбітраж є досить простим, в деяких випадках дешевим  і швидким способом вирішення спору. Важливою особливістю є те, що розгляд спору та прийняття рішення відбувається не професійним суддею і інколи навіть особою, що не має юридичної освіти, але має компетенції в інших сферах.

Узагальнено арбітраж відбудеться за умов вибору сторонами:

-          матеріального права;

-          місця проведення арбітражу;

-          способу вирішення спору: арбітраж чи суд;

-          виду арбітражу: інституціональний чи ad hoc.

Цікавими є випадки, коли сторони не вказали в арбітражній угоді інституцію, або коли конкретно визначити таку інституцію з арбітражної угоди не можливо (наприклад, невірно вказана назва інституції в арбітражній угоді, або така інституція вже не існує). Це, звичайно, дуже ускладнює процес розгляду спору, зокрема збільшує строк розгляду і затрати на його проведення. В такому випадку установою, що визначає інституцію, яка призначатиме арбітрів та/або суд – Постійна палата третейського суду в Міжнародному арбітражному суді Гааги.

Право на розв’язання спорів в арбітражі виникає, в тому числі, за згоди обох/всіх сторін договору. Процедура арбітражу обумовлюється сторонами або окремою арбітражною угодою, або відповідним розділом в загальному договорі. Але ще однією істотною умовою дійсності домовленостей сторін щодо арбітражу є дійсний намір сторін. Якщо неможливо встановити такий намір, арбітражна угода може бути визнана недійсною.

І навпаки, недійсність загального договору не тягне за собою автоматичну недійсність арбітражної угоди.

Світова практика визначає популярною і найбільш компетентною  арбітражною інституцією Лондонський комерційний арбітражний суд. Досить часто саме таку установу визначають в арбітражній угоді сторони.

Треба зазначити, що головною і поширеною помилкою є відношення до установи Лондонського комерційного міжнародного арбітражного суду як до професійного суду. Ця установа не є постійно діючим судом, а є обслуговуючою установою, що має списки арбітрів, яких можна залучити в арбітраж.

Для того, щоб забезпечити себе сильною позицією у випадку виникнення спору, треба відповісти на такі питання:

1.       Чи є спір справжнім, чи – стратегічним? Чи дійсно спір має кінцевою метою задоволення «позову», або використовується як процес затягування часу, використовується як підстава для преференцій у нарахуванні і сплаті податків, в т.ч. як спосіб повернення ПДВ.

2.       Чи добре ознайомлені сторони з самою процедурою? З процедурними правилами місця проведення?

3.       Якими кваліфікаціями і компетенція ми повинні володіти майбутні арбітри? Чи буде доцільним залучати у розгляд експертів?

4.       Як і де буде виконуватись рішення по спору?

Деякі практичні аспекти будуть корисні при підготовці до розв’язання спору.

-          Не зазначати імені арбітра в арбітражній угоді, визначити лише вимоги до нього та кваліфікацію, кількість;

-          Письмові свідчення – завжди простіший і дешевший варіант порівняно з показаннями свідків чи, тим більш, експертів;

-          Єдина вимога до доказів – їх легітимність. Форма та зміст не мають значення;

-          Якщо доказ вже поданий, його не можна відізвати;

-          Знищення документів та необачні свідчення про їх відсутність хоча і не потягне відповідальності для сторони, але можуть стати ключовим доводом для арбітра при прийнятті  ним рішення у справі, так само як і будь-які інші твердження та докази, що не відповідають дійсності;

-          Перед тим, як подавати документи арбітрам, слід поцікавитись бажаною формою: у паперовому, електронному вигляді, форма А4 чи А5, друк на одній сторін чи з обох сторін аркушу;

-          Практикою встановлено правило, що за підготовку документів від обох/всіх сторін зазвичай відповідає якась одна сторона. Інша ж повинна, незалежно від винесеного рішення, компенсувати витрати стороні, пов’язані з такою підготовкою;

-          У випадку залучення перекладача, дуже важливим є перевіряти як саме відбувається переклад по змісту і суті і у випадку незгоди з перекладом, слушно буде повідомити арбітрів про це негайно, адже згодом довести невірний переклад стане неможливим;

-          Запобіжні заходи щодо іншої сторони можливі при арбітражу, але на практиці не мають сенсу, адже головна цінність таких заходів у несподіваності для іншої сторони. По факту, поки одна сторона буде «легітимізувати» в своїх країні рішення арбітражу щодо запобіжних заходів, інша сторона зможе мінімізувати їх наслідки;

-          Розгляд спору в арбітражу є конфіденційним, і ніхто, крім самих сторін, не має право розголошувати інформацію   щодо нього.  Але арбітри,інші учасники арбітражу можуть в загальних рисах використовувати таку інформацію. Межею допустимості ї розголошення в такому випадку буде очевидність: якщо інформація настільки очевидна, що будь-яка особа може відразу скласти думку про спір – то це буде вважатись порушенням конфіденційності;

-          Залучення свідків та експертів збільшує шанси на виграш справи. Дуже важливим є те як свідки та експерти дають показання і, особливо, як вони відповідають на питання арбітру. Інколи форма первинніша за зміст;

-          Залучити третю особу можна, але враховуючи правила конфіденційності та взаємної згоди, на це повинні зголоситись всі сторони арбітражу;

-          Матеріали справи після прийняття рішення арбітром повертаються сторонам і справа як така ніде не зберігається (виключення – у випадку залучення інституцій, наприклад ІСС, інституція може залишити копію справи);

-          Апеляція на рішення арбітра можлива, крім випадків, коли сторони обумовили в договорі виключити можливість апеляції, або коли апеляція виключена правилами проведення арбітражу;

-          Апеляція по процедурним (процесуальним) питанням можлива завжди, але для того, що б її подати, потрібно мати дійсно вагомі аргументи, так як звинувачення арбітра у порушені процедур матиме вкрай негативний вплив на репутацію сторони, що подає апеляцію;

-          Для виконання рішення у країні виконання доцільно залучати місцевих юристів;

-          Отримання позитивного рішення по спору не гарантує його виконання, особливо це стосується українських реалій.

Таким чином,  хоча сторони і можуть  вирішити всі процедурні моменти щодо вирішення спору під час його виникнення, в т.ч. і укласти арбітражну угоду,  більш сильну позицію гарантуватиме попереднє дослідження стратегії вирішення спору щодо кожного конкретного контрагента до підписання загального договору. Арбітраж має сенс, коли сторони дійсно мають на меті досягти згоди. Інакше – у сторони, що зловживає своїми правами або ухиляється від зобов’язань будуть існувати інші способи уникнення виконання зобов’язань та/або відповідальності. А інша сторона затратить чимало часу та фінансових ресурсів.