Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
06.08.2020 13:35

Дванадцятий розділ "задзеркалля" Горбуліна

Керівник офісу депутатської групи "Київська команда"

Відродження й посилення українських політичних еліт, готових до викликів, мало б стати нашою місією для виходу із ситуації тотальної некомпетентності.

«Якою має бути українська еліта? Безсумнівно, ці люди мають бути високоосвіченими, різносторонньо підготовленими, з гнучким мисленням і, найголовніше, – з високим почуттям відповідальності перед країною».

Володимир Горбулін

Рік тому світ побачив книгу Володимира Горбуліна «Мій шлях в задзеркалля» з присвятою Україні 2030 про досвід, спогади, роздуми і прогнози досвідченого державотворця. Напередодні величезних політичних змін. Сьогодні особливо актуальним і пророчим став дванадцятий розділ книги «У новій системі координат. Україна – 2030», де генеральною лінією проступає намір першого секретаря Ради національної безпеки і радника президентів України «змусити співвітчизників звернути пристальну увагу на всю політичну еліту й задуматися над своєю персональною участю в її формуванні». Автор переконаний, що «всі ми в тій чи іншій мірі відповідальні за легковажні рішення або за неправильний вибір в делегуванні відповідальності».

Державотворчий процес завжди є складним, багаторівневим і довгим. І рухають його, безсумнівно, політичні еліти країни, які є абсолютною проекцією суспільства. Роками триває дискусія про важливість розвитку громадянського суспільства в Україні, вже написані безліч трактатів, напрацьовані різні механізми, розроблені прості інструменти, витрачені кошти на інтелектуальну діяльність. Залишилося переглянути базові підходи до сприйняття та застосування знань.

Відродження й посилення українських політичних еліт, готових до викликів, мало б стати нашою місією для виходу із ситуації тотальної некомпетентності. Тоді громадянське суспільство автоматично і швидше перейматиме принципи якісного політичного середовища та еволюціонуватиме разом з ним. Так справедливо вважає пан Горбулін. Підтримую повністю.

Знизу вверх

«Однією з найпоширеніших причин помилок у політиці є спокуса доповісти високопоставленому чиновникові саме те, що йому найбільше хотілося б почути. Таким чином, для лідера, від чиїх рішень залежить подальший розвиток подій, ситуація виглядає оптимістичнішою, ніж насправді, зумовлена грубими фактами».

Вінстон Черчилль

Приведу приклад низових об’єднавчих активностей. Майже всім знайомий досвід ситуативних об’єднань активістів навколо вирішення локальних питань, як то боротьба із забудовами, створення скверів чи захист прав окремих груп населення. В кращому випадку (мова не йде про окремі історії успіхів як винятки із правил) організовані спільноти легітимізувались в громадські організації та користувались отриманим фінансуванням протягом певного часу, в іншому – продукували егоїстичних лідерів, що стихійно намагалися присвоїти всі надбання діяльності та конвертувати в політичний чи особистий капітал. Волонтерські й окремі благодійні організації є теж радше винятками із правил, а частина з них зруйнована грантовими підходами до їх функціонування. Якщо в результаті такі рухи продукували окремих досвідних особистостей до наступного, політичного етапу відповідальної діяльності, то це не було органічним і природнім процесом, а радше винятковим і точковим.

Система ілюзорних надій про існування «професійних ліфтів» в українській політиці є фікцією, що в результаті роками руйнує залишки державотворчих інституцій. Це є частиною деструктивного міфу про те, як окремі недосвідчені персоналії здатні створити державницьке диво, не маючи ані відповідних професійних політичних знань, ані розуміння системи координат, в якій вони мають продуктивно працювати на користь держави, ані життєвого досвіду, а подекуди й інтелектуальної спроможності для прийняття надскладних управлінських рішень, які вплинуть на тисячі, мільйони людських життів. Тобто, надії на повільні темпи еволюційного зростання громадянського суспільства краще відкласти на потім. Це надто довгий і затяжний для нас процес. Ця ж ситуація спричинює тектонічні розломи між різними гілками влади, між різними її рівнями, продукує дублюючі процеси у активістській та політичні сферах.

Зверху вниз

Варто звернути увагу на відносно нову тенденцію транспортування перспективних молодих людей до управлінських державницьких позицій. І тут черговий колапс. Потрапляючи до політичної системи координат без системних, державотворчих і візіонерських напрацювань, вони стихійно чіпляються за точкові речі, витрачають масу часу на «побутовий непотріб» редагування правил гри в структурах, які десятиліттями з моменту отриманнями незалежності  працювали по своєму успішно і без них. «Двигун» країни, а це державні інституції (або їх обгортка), залишаються такими ж, а уявлення нових політиків плавно з часом обростають розуміннями, що так і має бути, бюрократія перемагає, політична система поглинає із задоволенням власним порядком денним представників еліт. Як наслідок, «місія державотворець» не виконана через репутаційні ризики, брак часу, мотивації, іноді належне матеріально-фінансове забезпечення.

Реактивне еволюціонування політичних еліт має стати нашим загальнодержавним пріоритетом. Адже саме ці люди своїм інтелектом, практичними знаннями, досвідом, мудрістю здатні створити візію України і стратегічний план розвитку, яких нам так бракує. І це шанс на прискорення, у нинішніх реаліях, з втраченим часом. Це раціональніший внесок, аніж перекладання відповідальності на єдиного лідера, що сутнісно руйнуватиме засади демократії, або ж нескінченне очікування проростання критичної маси громадянського правосвідомого суспільства.

Нам критично потрібні платформи підтримки та посилення політиків різних рівнів як суб’єктів державотворчого процесу з практичним набором знань та методологією інтелектуального супроводу. Це не про інститути, що видають дипломи державного управління, наповнюючи бюрократизмом та нежиттєздатними теоріями кадри публічного управління. Це не про короткострокові курси експериментального характеру недержавних організацій. Це не працює в таких обсягах, які потрібні зараз. Сталий інтелектуальний ресурс професійних політиків – це наша можливість отримати якісне управління на загальнодержавному та локальному рівнях, створити інституції, які випереджають існуючі моделі у світі, та розробити правила, дотримання яких розвивали б державу-сервіс, а не продукували варіанти уникнення їх виконання. Частково, це функція політичних партій, проте ставлення до них, як до суб’єктів політичного процесу, є вщент знівельоване. Тому варто концентруватися на компетентних політичних кадрах в альтернативний спосіб, зосередитися над засадничими принципами побудови якісного політичного середовища та відновлення сталої ефективної політичної еліти в Україні.

Особливо важливою є робота з політиками різних рівнів у міжвиборчий період, саме тоді, коли після завершення виборчих кампаній і настає відповідальний час реалізації задекларованих планів, втілення державних і локальних програм, рутинна щоденна діяльність, що, зазвичай, залишається протягом тривалого часу непомітною. У вертикалях і горизонталях влади є безліч факторів (від репутаційних загроз до корупційних принад), що вливають на людей, які від незнання одразу потрапляють під їхній тиск. Політичний тренд «молодого покоління» на геть не спрацьовує, так як виключає можливість його врівноваження іншими, досвідними поколіннями політичних еліт. Модель об’єднання різних політичних еліт здатна побудувати багаторівневу систему державотворчих процесів. Як наслідок, носії політичної культури, які мають стратегічне бачення розвитку країни (в короткостроковій та довгостроковій перспективах), досвід побудови державних та громадських інституцій, план реалізації, професійні кадри для його втілення можуть згуртуватись навколо ідеї розбудови сучасної держави Україна, налаштуватись на довгостроковий шлях. Головним завданням такого утворення може стати виведення колективних змістів у практичну площину державотворення, робота з сенсами, нейтралізація травматичних суспільних факторів та їх відповідність векторам політичних настроїв нашої країни.

Не тільки «хащі»

«Однією із ключових проблем сучасних еліт України залишається їх нездатність позбутися маргінальності та містечковості. Це історична проблема і, відповідно, це глобальне завдання. Не виключено що не на одне десятиліття».

Володимир Горбулін 

Наталія Попович, співзасновниця Українського кризового медіа-центру, ще у 2015 році описувала процес формування української академії лідерства. Тоді ж як аналогію, вона приводила приклад Ізраїлю, де після вбивства у 1995 році прем’єра Іцхака Рабіна як відповідь на цю подію було створено 60 осередків по всій країні Академії лідерства з розумінням «руху, який дозволяє Ізраїлю вирощувати щороку критичну масу лідерів, здатну вести країну вперед та націлену на служіння державі». І надто цинічно було б констатувати відсутність в Україні подібних структур, що працюють з українськими елітами. Це і Український католицький університет (магістерські курси: публічне управління та адміністрування, управління неприбутковими організаціями факультету суспільних наук), і Київська Школа Економіки (навчально-практична програма “Аналіз політики: від теорії до дії”, магістерська програма з публічної політики та врядування), і Києво-Могилянська бізнес-школа (програми «Стратегічне лідерство», «Школа стратегічного архітектора»), або ж Центр політичної освіти. Справа в тому, що разом з потрібними господарчими проектами варто «будувати» і створювати ресурсні умови для українські еліти не менш інтенсивно, аніж повторювати мантру про «масу невирішених соціальних питань» українців. Інакше ми змушені щоденно продукувати таку милу українському серцю «співчутливу й тужливу» сагу про «провінційність» нашого буття та «хутірську типологію розвитку» (Олександр Стражний, український дослідник і письменник, автор книги «Український менталітет: ілюзії-міфи-реальність»).

Взаємини в нашому суспільстві нагадують сюжет фантастичного псевдодокументального кіно «Дев’ятий округ» (District 9, режисер Ніл Блумкамп), де показано розвиток відношення людей до інопланетян протягом двадцяти років, маю на увазі вороже протистояння та напіввизнання різних видових груп, що породжують постійні конфлікти. І жодну зі сторін не можна звинуватити у дисбалансі.

Наразі назріло підґрунтя для початку непростого діалогу серед моральних авторитетів, філософів-мислителів, державних діячів, політиків та проактивних представників громадянського суспільства про створення об’єднавчої платформи для вироблення стратегічних рішень і підготовки політичних кадрів в Україні. Такого собі «Оксфордського союзу»  (британський двохсотлітній дискусійний клуб, спільнота політиків) українського зразка. Тоді можна було б опиратися на інституцію, що не залежно від виборчих змін в країні, системно  формуватиме мету і перспективи розвитку суспільства, створюватиме оптимальні умови для їх реалізації і узгодження, готуватиме кадри для різних рівнів системи органів державної влади, місцевого самоврядування, політичної чи громадської діяльності. І це далеко не єдине рішення складного завдання формування української політичної культури та її носіїв.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: [email protected]