Відкриття ресторану: ключові факапи

Розповідаю про ТОП-6 ключових помилок при відкритті закладу. Байдуже у вас міні-кав’ярні чи нічний клуб, який може вмістити 1 000 осіб. Правила для всіх однакові.

Я люблю кальян. Інколи мені здається, що я люблю ці тяги, більше, ніж увесь Всесвіт. Бо до Всесвіту в мене запитань багато, а до хорошого кальяну – жодних. Я люблю сервіс. Коли кожен чітко виконує те, що повинен робити. Тоді в результаті вся ця історія “лягає” в ідеальну картинку задоволеного гостя. Я люблю смачну їжу. Не просто смачну, а ідеальну. Коли аромат страви, яку несуть до твого столика, змушує обертатися всіх навколо.

Із цієї любові росте мій бізнес. Я – ресторатор. І пояснити, чому я став ресторатором, а не космонавтом, наприклад, можу дуже просто. Я не люблю космос так, як люблю створювати ідеальні місця для відпочинку й бачити задоволених гостей.

Але професію/ справу життя/ бізнес не всі обирають за таким принципом. І це погано для всіх. Як для холдерів такого бізнесу, який зазвичай “не йде”, так і для споживачів послуг таких підприємців, які зазвичай “не дуже”.

Моє переконання абсолютно чітке: якщо ви справою не живете, немає жодного сенсу цією справою займатися. Так, я розумію, що є люди, котрі працюють заради того, аби вижити. Але це вже історія інша. Я не про цю категорію. Сьогодні про тих, хто відкриває ресторан лише через те, що це модно, через те, що “нема чим зайнятися”, через те, що “в подружки є і в мене теж нехай буде”.

Розповідаю про ТОП-6 основних помилок у відкритті закладу. Байдуже, у вас міні-кав’ярні чи нічний клуб, який може вмістити 1 000 осіб. Правила для всіх однакові.

Помилка №1: відкриття заради відкриття

Якщо ви просто хочете щось відкрити, але не знаєте, що, для чого і для кого, – це повна лажа. Виняток, якщо ця ваша лажа розташовуватиметься десь  у центрі міста. Тоді є шанс, що місяців шість ви будете “на плаву”.

Помилка №2: я – інвестор, тобто чекаю прибутку і нічого не роблю

Нічого, друже мій, із таким підходом не вийде. Ресторанний бізнес, як і будь-який інший, потребує уваги. Інвестувати гроші – не достатньо. Найманий працівник ніколи не буде зацікавленим у розвитку бізнесу так, як його холдер. Знаю з власного досвіду. Талановиті управлінці – це прекрасно. Вони повинні бути. Але для вирішення питань, що стосуються розвитку, конкуренції й вдосконалення, людина на зарплаті ніколи достатньо мотивованою не буде. Тут є два варіанти. Перший – управлінець отримує відсоток від бізнесу, другий – один з інвесторів цим бізнесом дійсно займається. Не номінально, а фактично. Якщо ж ні, є висока ймовірність, що ваше закриття відбудеться невдовзі після відкриття.

Помилка №3: я “відкрию суші”, бо всі їх відкривають

Тренди – це прекрасно. Але за однієї умови – якщо ці тренди відповідають вашим сильним сторонам. Якщо таке роблять усі, це не гарантує успіху проекту. Але гарантує високий рівень конкурентності й потребу бути кращим з кращих. Ви готові? Тоді вперед. Якщо ж ні, подумайте, чи є у вас сильні сторони і в чому ви можете бути кращими/оригінальнішими/крутішими;)

Помилка №4: хочу кафе, бо в подруги є, а в мене немає

Я точно знаю: сліпо слідувати за кимось - це абсолютний не варіант. Гірше – це жити комусь наперекір. Якщо ви відкриваєте кав’ярню лише через те, що у вашої подруги є успішний ресторан, відмовтеся від цієї ідеї. Ресторанний бізнес – це не забавка. Це серйозний процес, у якому треба бути професіоналом, а не аматором. А якщо все ж аматором, то страшенно закоханим у те, що робиш. Все інше - не працює.

Помилка №5: хочу і буду/ відкриваємося вже!

Недостатня увага до питань дослідження ринку, планування, аналізу й підбору команди – це те, що занапастило левову частку навіть не безнадійно поганих закладів. Я не боюся повторитися. Ресторани - це не розваги, як здається декому. Ресторани – це соціально відповідальний бізнес, який зобов’язаний якісно годувати й розважати. Щоб це робити на рівні - необхідна підготовка. Суттєва підготовка. По-іншому не буває.

Помилка №6: у вас команда, яка насправді не команда

Мотивація заробити три копійки – це погана мотивація. Команду треба формувати з тих людей, які готові нести певну місію й любити те, що роблять, не менше за вас. Це реально. Офіціант – це теж місіонер. Часто робота такого “місіонера” важливіша за роботу тисячі експертів, депутатів й політологів. Бо покликання офіціанта – нести радість. А покликання всіх цих вищеперелічених – незрозуміле до кінця навіть мені. Про що це я? Про те, що в жодному випадку не варто закладати мінімальний зарплатний фонд, і про те, що команду потрібно підбирати ретельно. І любити цю команду. Не менше, ніж себе. Хвилюватися за кожного її члена, вчити їх і надихати. Тоді вони надихатимуть гостей ваших закладів і вас самих! Інакше ми цього бізнесу не збудуємо.