Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
02.08.2023 16:54

Сторона війни, яку ми поки не усвідомили

Директор Фонду Інновацій та Розвитку-Україна, публіцист, професійний коуч з особистісного розвитку

Провалений тест на інклюзію

Україна безперечно виграє війну, але може програти тисячам інвалідів, які щодня з’являються на вулицях. Або не з’являються і сидять по домівках… Бо задекларована інклюзивність і безбар’єрність у нас поки що нагадує безваріантність.

В Ірландії в дублінському магазині дівчина без волосся і на протезі замість ноги рекламує піжамки. А ще по місцевому телебаченні показують рекламу чоловічого дезодоранту від скейтбордиста без ніг.

Ірландське суспільство дуже інклюзивне, йому така реклама «заходить» і навіть дуже ок. Це для них не щось особливе. Це нормальне звичне життя, у якому є місце абсолютно для всіх. Діти з садочків і початкових шкіл розуміють, що не дієздатність – не причина для ненормальності. І тим більше не причина для жалю чи співчуття. Нема різниці в людях, все для всіх однаково і якісно – ірладським суспільством і державою доведено.

Я довгі хвилини дивилась на дівчину з реклами і переносилась в українські реалії, де ми вже сьогодні маємо тисячі людей на протезах, візках, з милицями. А скільки ще будемо, на жаль, мати…

 Ми їм всі співчуваємо, захоплюємось силою їхнього духу, але чи готові і якщо так, то як швидко, прийняти в суспільство, щоб ось буквально так - до модельного бізнесу і до рекламування піжамок?

Чому це важливо? Тому, що якщо ми перейдемо на стадію, коли будемо виробляти і адекватно сприймати таку рекламу, то значить у нас всі інші питання для таких людей будуть закриті - проїзд транспортом, доступ до публічних місць, можливості навчання і робота…

Це величезна відповідальність держави закрити ці потреби і ще більша відповідальність суспільства бути готовим сприймати цих людей не як особливих, а як своїх.

Навчитись не бачити різницю.

…І захоплюватись такими моделями на рекламі.

А поміж тим, поки я писала цей текст буквально з різницею у день в українському інформаційному просторі з’явились новини про те, як охоронець вивів підлітка-аутиста з ярмарку, а іншому хлопчику з аутизмом заборонили відвідувати розважальний атракціон.

І мені так хотілося б вірити, що у нас тільки з пандусами погано. Але з публічним сприйняттям людей з інвалідністю у нашому суспільстві ще гірше.

Тим часом масштаби ампутацій в Україні сягнули рівня Першої світової війни. За час російської військової агресії кількість українців, які залишились без однієї чи декількох кінцівок, сягнула 20-50 тисяч, що можна порівняти з масштабами Першої світової війни, повідомляє The Wall Street Journal.

Однак фактична кількість тих, хто втратив кінцівки, може бути ще вищою, адже для протезування потрібен час. При цьому деякі поранені чекають ампутації протягом тижнів і місяців.

Скільки часу знадобиться, щоб вони зрозуміли, що держава і суспільство поки не готові їх бачити на вулицях. 

Відправити:
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи