Відпустка на період карантину

17 березня 2020 року на позачерговому засіданні Верховна Рада України прийняла в цілому законопроєкт №3219

Законопроєкт «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникнення і поширення коронавірусної хвороби (COVID-19)» відповідно до відомостей з офіційного веб-сайту Верховної Ради України станом на 11620 18.03.2020, закон передано на підпис Президенту України.

Вказаним законопроєктом передбачено внесення до низки законодавчих актів змін, які спрямовані на запобігання поширенню коронавірусу COVID-19 серед населення України.

Не оминули ці зміни й регулювання трудових правовідносин, зокрема, у сфері відпусток.

Що було до прийняття даного закону

Одним із наслідків поширення коронавірусної хвороби (COVID-19) стала нагальна необхідність оптимізації певних бізнес-процесів, в тому числі режиму роботи працівників. Суб’єкти господарювання, які використовують найману працю, змушені приймати швидкі рішення: від оформлення дистанційної роботи працівників до припинення роботи підприємства.

В своїй більшості роботодавці приймають рішення щодо надомної роботи працівників, однак не будь-яка сфера діяльності може бути забезпечена такою формою виконання обов’язків, передбачених трудовим договором. В такому випадку приймається рішення про надання відпустки.

Відповідно до Закону України «Про відпустки» працівник може отримати оплачувану відпустку або відпустку без збереження заробітної плати.

Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Варто акцентувати, що працівники мають саме право на відпустку і роботодавець не має можливості примушувати «піти» у щорічну оплачувану відпустку або ж у відпустку без збереження заробітної плати.

Надання будь-якої відпустки можливе тільки за згодою працівника. Зокрема, щорічна оплачувана відпустка може бути надана тільки за попереднім узгодженням її термінів за заявою працівника або згідно з графіком відпусток. Відпустка без збереження заробітної плати може бути надана також виключно за узгодженням із працівником, при цьому вона може тривати не більше 15 календарних днів на рік, крім випадків, передбачених статтею 25 Закону України «Про відпустки». 

Відповідно до статті 34 Кодексу законів про працю України простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

В такому випадку роботодавцем повинен бути прийнятий наказ про встановлення початку простою та обов’язково обумовлено необхідність відсутності працівників на роботі. Звертаємо увагу, що відсутність працівника на роботі у період простою підприємства є оплачуваним. Згідно зі статтею 113 Кодексу законів про працю України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). 

Які ж зміни передбачені законопроєктом №3219 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникнення і поширення коронавірусної хвороби (COVID-19)»?

У випадку підписання прийнятого Верховного Радою України закону Президентом України щодо правового регулювання відпусток будуть внесені наступні зміни:

- у разі встановлення Кабінетом Міністрів України карантину, відповідно до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», термін перебування у відпустці без збереження заробітної не включається у загальний строк, встановлений законодавством (тобто відсутність обмеження на отримання відпустки без збереження заробітної плати у 15 календарних днів);

- на період встановлення карантину або  обмежувальних заходів, пов’язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), роботодавець може надавати працівнику, у тому числі державному службовцю, службовцю органу місцевого самоврядування, за його згодою відпустку.

Таким чином, обов’язок отримання згоди працівника на надання відпустки, незалежно від її виду, зберігається. При цьому, формулювання «роботодавець може» свідчить про відсутність обов’язку роботодавця на надання відпустки.

Однак обмежувальні заходи, які вводяться на період карантину, змусять роботодавців надавати за бажанням працівника відпустку, незважаючи на можливість виконання працівником протягом певного періоду роботу, визначену трудовим договором, вдома.