Чому українські депутати проти європейських стандартів в питанні арештованих активів?

У 2017 році Анатолій Матіос стверджував, що ексміністр доходів і зборів Олександр Клименко вкрав з бюджету 12 мільярдів доларів. Якщо порівняти цю цифру з бюджетом України за 2021 рік, вона складає третину наших з вами грошей. 

Проте історія Клименка нічим не закінчилася попри широкий резонанс та розголос. Арешт майна на сотні мільйонів, «театралізовані» затримання фігурантів, пів тисячі обшуків, гучні пресконференції, використання тисяч бюджетних людиногодин, і, зрештою, витрачені десятки мільйонів платників податків на все це. 

І ніякого результату. Час іде, справи закриваються, арешти з активів знімаються, а майно повертається до власників. Важко в цьому кейсі позитивно оцінити і роботу державних органів. 

І це ми згадали лише про одну справу, а їх десятки.

В цій історії дійсно позитивний  результат продемонструвала одна структура — Агентство з розшуку та менеджменту активів. На АРМА в цьому кейсі було покладено задачу зберегти економічну вартість активів, щоб надалі бюджет чи власник (залежно від судового рішення) отримав ці кошти, а не розграбоване та понівечене «ніщо», як це зазвичай бувало в українських реаліях.    

Орган, якому в рамках справи ексміністра доходів і зборів було передано в управління квартири, машини та напівввагони через медійні, корупційні скандали, через блокування його роботи рішенням судді ОАСК все ж таки спромігся зробити свою справу. 

Арештовані у 2017 році 1000 напіввагонів, які, на думку правоохоронців, були результатом «відмивання» 12 мільярдів доларів, могли залишатися під «контролем» власника чи перетворюватись на непотріб, простоюючи на складах за рахунок бюджету. Тільки на збереження цих напіввагонів управителі АРМА за один квартал 2021 року витратили десятки мільйонів гривень, і жодна з цих гривень не була бюджетною. 

Активи «не працювали» на колишнього топпосадовця під час кримінального провадження, хоча державний бюджет у разі обвинувального вироку отримав би реальні гроші. Тобто ми говоримо про реальну компенсацію хоча б частини збитків від злочинів, а не нуль, як це буває зазвичай. 

Така робота органу з управління арештованими активами не є українським винаходом. Майже 10 років законодавство ЄС передбачає функціонування таких інституцій, і всі вони за цей час продемонстрували свою ефективність, причому це ми спостерігаємо не лише в Європі. Французький AGRAC на початку своєї роботи реалізував активів на суму 6,63 млн євро, а у 2019 році  на суму 8, 37 млн євро. У Румунії ANABI за 2020 рік реалізував активів на суму 1,68 млн. євро. Таїландський Офіс із боротьби з відмиванням грошей  у 2015 році продав 4,052 активів за 145,7 млн тайських бат з майже дворазовим підвищенням стартової ціни.

Аналогічні органи у Чехії, Перу, Колумбії, Новій Зеландії та інших країнах світу демонструють ефективне управління замороженими активами, в тому числі й через їх реалізацію. 

Але в чому тоді проблема? Чому в Україні не так?

Як би дивно це не звучало, проблема у народних депутатах. Вони не вважають потрібним нормальне функціонування органу з управління арештованими активами в Україні.  

Навіть більше — народні обранці всерйоз хочуть урізати позитивні можливості Агентства. На сьогодні у Верховній Раді зареєстрований законопроект, який має «скалічити» функціонал АРМА, не озираючись на міжнародний досвід, міжнародне законодавство та українські реалії.  Про більш ефективне збереження економічної вартості для майна, яке неможливо передати управителю, про ефективну реалізацію взагалі не йдеться. Депутати вважають, що медичні маски, машини, мобільні телефони повинні знищуватись від часу на складах державним коштом. У цих випадках жодної копійки не надходить у бюджет, та і власник не має жодних клопотів, адже він потім отримає компенсацію, знову ж, із грошей платників податків.

Всі ці негативні зміни в законодавство проходять під гаслами боротьби з корупцією в АРМА, боротьби з рейдерством та «покращення».

Однак чому акценти ставляться саме так? Може,  якщо є факти корупції та рейдерства в АРМА, потрібно притягувати винних осіб до відповідальності? 

І взагалі, навіщо тоді нашій країні правоохоронці, суди? Краще «порізати»  функціонал державного органу для зручності дуже конкретних осіб? 

За цією логікою, народним депутатам потрібно позбавити себе законодавчої ініціативи, бо окремі їхні побратими люблять, на думку НАБУ та Генерального прокурора, брати «плюшки» за внесення правок до законопроєктів. Чи суддів позбавити можливості здійснювати правосуддя через колег, які беруть хабарі за зручні рішення.   

Адже те, що зараз відбувається навколо агентства, і як на ці події реагують народні депутати, дуже мало схоже на бажання щось покращити. Але може коштувати усім нам дуже дорого.