Вишеградський щит Європи: перші перемоги

Країни Вишеградської четвірки продемонстрували, що здатні чинити належний опір брюссельським бюрократам і домінуванню Берліну. Консолідація декількох держав, котрим у межах Євросоюзу була відведена роль “молодших партнерів”, приносить цілком відчутні політ

Країни Вишеградської четвірки продемонстрували, що здатні чинити належний опір брюссельським бюрократам і домінуванню Берліну. Консолідація декількох держав, котрим у межах Євросоюзу була відведена роль “молодших партнерів”, приносить цілком відчутні політичні результати.

31 жовтня словацький прем'єр-міністр Роберт Фіцо заявив, що накинена Берліном система розподілу мігрантів за квотами є “мертвою”. Заява Фіцо прозвучала і як констатація факту, і як певна відповідь на нещодавні погрози італійського прем'єра Маттео Ренці заблокувати ухвалення бюджету ЄС у відповідь на відмову центральноєвропейських держав приймати мігрантів. У світлі консолідованої позиції і принциповості країн Вишеградської четвірки шантаж Ренці виглядає як жест відчаю.

За рік часу центральноєвропейським державам вдалося дуже багато. Вони вивели тему неприйняття мігрантів із марґінесу і похитнули існуючий у ЄС status quo. І все це при тому, що Вишеградська четвірка продовжує бути мозаїчною. Вона не набрала більш чіткого інституційного вираження. Вона не монолітна у внутрішньополітичному відношенні (з одного боку — перебування при владі поміркованих правих у Польщі та Угорщині, з іншого — правління соціал-демократів у Чехії та Словаччині). Країни Вишеградської четвірки можна диференціювати за критерієм ставлення до Росії (хоч існує потенціал вироблення більш принципової позиції відносно Москви в масштабах усього регіону — див статтю “Польща як антимосковський запобіжник центральноєвропейської інтеграції”). Попри всі ці відмінності Польща, Чехія, Словаччина та Угорщина випрацювали спільне бачення базових питань і втілюють його в життя.

“Поховання” Вишеградською четвіркою теми квот, а також сам прецедент політики неприйняття мігрантів змушує винести питання більш жорсткої міграційної політики на загальноєвропейський рівень. Адже, якщо ряд країн відмовляється демонструвати “солідарність” у справі розподілу мігрантів, можливо їх узагалі не варто приймати?

Тема посилення кордонів перестає бути табу. Якщо раніше вимоги не впускати мігрантів звучали лише з Угорщини, то зараз вони починають озвучуватися і поза межами Вишеградської четвірки. Скажімо, обережно солідаризується зі своїми східними сусідами Австрія.

Отож, держави Вишеградської четвірки, захищаючи свої національні інтереси, наразі захищають і всю Європу. Центрально-Східна Європа продовжує залишатися такою собі “останньою надією” Західної цивілізації.