Чи можуть няня, прибиральниця, садівник скасувати презумпцію спільної сумісної власності?

Поділ майна подружжя це завжди нелегка задача, оскільки у вирі емоцій легко загубити зерно правди та справедливості.

Невже якщо один з подружжя не ходить на роботу, а займається домашнім господарством та дітьми, маючи при цьому можливість запросити на допомогу няню,  повара, садівника чи прибиральницю, це позбавить його права на частку у набутій за час шлюбу власності? На першій погляд, питання абсурдне і негативна відповідь є очевидною. Однак, виявляється, що існують випадки, коли трактування норм закону настільки непередбачувані, що наявність хатніх працівників впливає на режим власності подружжя та внесок кожного з них у спільне життя. 

Поділ майна подружжя це завжди нелегка задача, оскільки у вирі емоцій легко загубити зерно правди та справедливості..

Сімейний кодекс України передбачив рівні права подружжя на майно, яке було набуте  у шлюбі. Закон прямо визначає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (ч.1 ст. 60 СК України). Право спільної сумісної власності на все майно, набуте в шлюбі презюмується.

Так само закон передбачив і ідеальний варіант поділу майна -  шлюбний договір, в якому можна передбачити всі питання, що виникатимуть відносно найчуттєвиших питань, починаючи від виховання дітей, закінчуючи власністю. Якщо можливість укладення шлюбного договору втрачена, є ще один варіант мирного вирішення майнових питань подружжя – це договір про поділ (виділ) майна. Так само, можна домовитись про користування спільним майном, шляхом укладення відповідного договору. Мирне вирішення майнових питань подружжя за участі адвокатів завжди знімає напругу та допомагає знайти консенсус між емоційними сторонами.

Однак, якщо всі варіанти не спрацьовують, залишається єдиний вихід – поділ майна в судовому порядку.

Як вже зазначалось, в  Україні діє презумпція права спільної сумісної власності, яка може бути спростована. Один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, при цьому, тягар доказування  у такому випадку лежить на стороні, яка заперечує, що придбане в шлюбі майно є спільним.  Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Тобто, якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір вирішується судом. Закон визначає, що при поділі майна,  суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (ч.1 ст. 71 СК України).

І тут ми переходимо до найцікавішого. Що ж це за такі «обставини, що мають істотне значення»?

Постанова  Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11, ухвалена у 2007 році не дає чіткої відповіді, визначаючи лише, що при вирішенні спору про поділ  майна,  що  є  об'єктом  права спільної сумісної власності подружжя,  суд згідно з частинами 2, 3 ст.  70 СК в  окремих  випадках  може  відступити  від засади  рівності часток подружжя,  враховуючи обставини,  що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних  повнолітніх дітей (за умови,  що розмір аліментів, які  вони  одержують,   недостатній   для   забезпечення   їхнього фізичного,  духовного розвитку та лікування).  Під обставинами, що мають істотне значення для справи,  потрібно  розуміти  не  тільки випадки,   коли   один   із   подружжя  не  дбав  про  матеріальне забезпечення сім'ї,  приховав,  знищив чи пошкодив спільне  майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання,  ведення  домашнього господарства,   догляд   за  дітьми,  хвороба  тощо)  самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК).

Однак на практиці, є випадки, коли цитуючи вказані норми суд, вирішуючи спір про поділ майна, серед обставини, що мають істотне значення при поділі майна вказує на наявність найманого персоналу, як на обставину, що виключає участь дружини у веденні домогосподарства.  Так, наприклад, у судовому рішенні, в аргументацію суті рішення було покладено, що «свідок повідомив, що декілька разів був у житлі сторін та знає, що домогосподарством сторін опікувалися хатні працівники. Представник відповідача  зазначив, що домогосподарством сторін займалися наймані працівники: водій, садівник, кухар, няня, позивач домогосподарство не вела».

За такою логікою, якщо для догляду за дитиною винаймається няня, то дружина не займається вихованням, а якщо кран ремонтує сантехнік, то чоловік не бере участі в утриманні будинку? В такому випадку, якщо дитина ходить до школи чи дитячого садочку, куди її відвозить і забирає водій, то батьки взагалі не займаються вихованням дитини? Чи як? За такою логікою власник заводу, роботу на якому здійснюють наймані працівники не може претендувати на частку прибутку.

Безумовно, закон не може регламентувати всі можливі випадки розвитку людських відносин, відображаючи загальне правило поведінки, проте трактування букви закону має відбуватись у відповідності до суті правової норми а не у її супереч.

Правові  висновки Верховного Суду свідчать про те, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

Однак, ці висновки слід розглядати більш детально.

Якщо в спорі сторони ділять спірну квартиру, переобладнану в стоматологічний кабінет, придбану за кредитні кошти,  ще й частково виплачені після розірвання шлюбу, то звичайно, що всі ці обставини будуть особливими при розгляді спору (Постанова Верховного Суду, справа № 320/3072/18).  Або якщо

Разом з цим, жодні трактування, не можуть скасувати   положення ч.1 ст. 60 Сімейного кодексу України про те, що обов’язковість презумпції спільної сумісної власності не залежить від того, що один з подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).  Тобто, якщо один з подружжя не працює та займається дітьми та хатніми справами, навіть за наявності няні, прибиральниці, або садівника, його не може бути позбавлено частки у праві спільної сумісної власності та визнано таким, що не брав участі у придбанні того чи іншого майна.