Усі ми наразі слідкуємо за новинами, багато хто для цього використовує телебачення. Переглядаючи щоденно такі програми, мимоволі звертаєш увагу на деякі моменти, які часто повторюються.
Російські засоби масової інформації з 2014 роки часто застосовують вирази: Київська влада, Київському режиму, демонструючи цим зневажливе ставлення до керівництва нашої країни, навмисно підкреслюючи, що влада не України, а тільки Києва. Але дивно звучить у наших національних засобах масової інформації таке виловлювання: виділили Києву (маючи на увазі Україну) кошти на оборону, надали Києву озброєння, тощо. Якось, після звучання таких висловів на російському телебаченні, таке формулювання дуже «ріже» слух. У зв’язку з цим, хотілося б почути думку фахівців з цієї галузі чи доречні такі висловлювання.
А ще дуже полюбилося усім ведучим, коментаторам, консультантам, депутатам слово «насправді». Нормальне слово, але коли його вживають занадто часто і з нього починається виступ майже кожного, хто дає інтерв’ю, то сприймається так, наче кожен наступний виступаючий спростовує все, що казали до нього, відкриває істину та розповідає, що ж є насправді.
Цікаво, хтось слідкує за правильністю та коректністю висловлювань і формулювань на телебаченні?
Хочу звернути увагу і на збільшення кількості запозичених слів. Складається враження, що наразі чомусь багато хто вважає, що чим більше використано іншомовних слів, тим розумніше його промова. Але коли транслювання йде на широку аудиторію з пересічних громадян (якими є глядачі телебачення), то - паби, шелтери, дедлайни, наративи, ментори, коучі, кейси і т.п звучить незрозуміло і недоречно. Вважається, що українська мова налічує понад мільйон слів. Чому ж такий скудний словниковий запас у наших речників, що вони не знаходять потрібного слова, або, вірогідніше всього, й не хочуть його шукати.
Дивує, що ми віддаляючись від російської мови, (в усякому разі у засобах масової інформації) кидаємося у іншу крайність, використовуючи велику кількість слів з англійської мови. Зрозуміло, що частина російськомовного населення краще буде говорити на англійській мові, ніж перейде на українську. Їм у голову скільки років вбивали, що українська мова це мова селюків, відсталого і примітивного шару суспільства, що вибити цю радянську пропаганду, «вату» з голови, вони не в змозі й досі.
Це ж як потрібно не поважати країну, в якій ти живеш, та й себе самого, щоб так ставитися до державної мови. А ще хочемо, щоб нас поважали інші! Прикладом цьому є вивіски на усіляких закладах. На днях йшла однією з центральних вулиць свого міста і звернула увагу на те, що лише незначна частина закладів, таких як банки, нотаріальні контори, пошти мали вивіски українською мовою, а у основної маси кафе, ресторанів, салонів, магазинів назви написані англійською мовою. Що називається: ні самому прочитати, ні іншому переказати. Прочитати, то прочитаєш, бо усі в школі якусь мову вчили, але якщо ти вивчав французьку чи німецьку - промовити не наважишся, бо звучить кожне слово на різних мовах по різному. Для чого і для кого обираються такі назви, що керує власниками таких закладів? Закордонних туристів у нашому місті майже не буває. Якби було зорієнтовано на своїх, то писали б усім зрозумілою мовою. Тоді для чого? Для чого жити в країні, яку ти не поважаєш, нехтуєш її мовою? До війни усі кордони були відкриті, їдь куди хочеш, де тобі подобається мова, люди, країна. Нехай би в Україні залишилися ті люди, для яких країна, мова, рідна земля – не пустий звук.
Я не проти знання мов. Навпаки вважаю, що їх потрібно в школі вивчати декілька, але програма повинна бути спрямована на те, щоб будь який українець, який поїхав за кордон на роботу, у справах, в гості чи у туристичну подорож міг спілкуватися на побутовому рівні на мові тієї країни, куди приїхав. Щоб зміг пояснити, що йому потрібно: спитати як пройти чи проїхати, де знаходиться потрібне місце чи заклад, спілкуватися з персоналом готелів, ресторанів, митної служби, тощо. А поглиблене вивчання мови з правилами граматики, правопису надавати у спеціалізованих закладах для осіб, які цього бажають.
Колись в нашій країні був закон, який зобов’язував встановлювати назви державною мовою. Чи діє він нині? Чи є в країні мовний комітет, який слідкує за дотриманням законодавства про мову? Чомусь це питання завжди було не на часі. Раніше боялися розгнівати російськомовну частину населення, а тепер війна, тим паче не до того.
А може тому й війна, що не приділяли цьому питанню належної уваги?
