Чому не спрацьовують закони економіки

Бізнес є бізнес, моралі не знає, ним керує тільки вигода, а хто ж подумає про інтереси країни та власного виробника

Зайшла після роботи в супермаркет і мене, як покупця, приємно здивувала ціна на яблука – вітчизняне яблуко коштувало трішки більше 6 гривень. Але в той же вечір побачила іншу сторону медалі. У новинах  показали сюжет про фермерів з Вінниччини, які вирощували ці яблука. Фермери у повному відчаї, бо закупівельні ціни, які їм пропонують торгові мережі, не покривають витрат на вирощування. Їм простіше струсити  яблука і залишити їх гнити, ніж витрачатися ще і на збір врожаю, а потім за невигідною ціною збувати. Мовили вони і про  скорочення площ під садами, бо чекати віддачу від саду потрібно роками, а кукурудза чи пшениця родить кожен рік і є більш вигідною та прогнозованою культурою.

Такі ж проблеми виникають і в інших галузях сільськогосподарського виробництва. Взяти тваринницьку галузь. В країні її вже майже немає. В усі часи ця галузь була дотаційною. Але протягом останніх 5-7 років у тваринників забрали усі пільги: спочатку ПДВ, яке ті не платили до бюджету, а  залишали на виробничі потреби, потім дотації, які ввели замість ПДВ. В результаті ферми почали закриватися одна за другою, бо діяльність стала повністю збитковою.

Аналізуючи усі ці факти виникає запитання: чому ж так? У нас же ринкова економіка. Чому не працює ринок? Урожай яблук в цьому році не великий, здавалося б ринок не переповнений. Чому немає різних пропозицій? Чому фермера загнали у невигідні умови? Чому законотворці не піклуються про тваринницьку галузь. Адже якісні молочні продукти – це здоров’я нації. Що тепер споживає населення країни: замінники, фальсифікат, імпортну продукцію?

Ми постійно спостерігаємо, як все більше і більше прилавки супермаркетів наповнюються імпортною продукцією. Якщо в країні достатньо своєї продукції для забезпечення потреб споживачів, для чого завозити аналогічну з інших країн? Щоб давати роботу та наповнювати бюджети країн-імпортерів?

Ринок це добре, але перш за все, потрібно думати про свій гаманець, тобто про наповнення власного державного бюджету. А спекулюючи чужою продукцією,  скарбницю не наповниш.

Відповідь на усі ці питання напрошується сама. Власний сільськогосподарський  виробник, залишається один на один зі своїми проблемами та торгівельними мережами. Великі мережі майже зовсім витіснили дрібного продавця з ринку і тепер можуть диктувати умови виробнику. Схоже, що при цьому вони не гребують ділити ринки та вступати у змову.

Тут би державі включитися, обмежити імпорт, встановити адекватні мита на відповідну продукцію, фінансово підтримати виробників, вжити заходів, які запобігали б монополістам  зловживати своїми перевагами на ринку. Мова ж іде про робочі місця, податки, наповнення державної скарбниці.

Але держава, судячи з усього, так і не навчилася бути ефективним менеджером, тобто управляти і відстоювати інтереси своєї країни та народу.

Пам’ятаю, коли йшла активна приватизація державного майна, часто звучало, що держава неефективний власник, тому потрібно передати все, що є у її власності: підприємства, фабрики, заводи, інше майно у приватну власність. А потім на наших очах «ефективний приватний власник» у більшості випадків просто вирізав увесь метал,  здавав його до металобрухту  і залишав напризволяще, придбаний за символічну плату об’єкт. Бо ж приватного власника цікавить тільки власна вигода, а не держави вцілому.

Дуже дивно, що державні чиновники називали державу - неефективним власником, по суті усій країні зізнаваючись у своїй нікчемності, бо вони ж і керували країною від імені держави. 

Багато років усі ми спостерігаємо такі факти:

- коли долар росте, ціни піднімаються на все, а на зниження курсу - ціни не реагують;

- коли ціна на нафту зростає,  відразу піднімаються ціни на паливо мастильні матеріали, коли падає - ціни без змін;

- як ціни на продукцію та послуги підтягуються до рівня європейських, але, при цьому, зарплата працівників залишається далекою від оплати праці в розвинених країнах;

 - як валюта зростає чи падає неначе по змаху палички якогось диригента без належних до того причин.

Не потрібно бути економістом, щоб, спостерігаючи за цим, робити висновки, що замість законів економіки країною керує недосконалість законодавства, змова, вигода монополістів, великого бізнесу, банкірів та ручне управління.

Як пересічного громадянина, мене  завжди цікавило питання, чому люди, які потрапляють до найвищих ешелонів влади,  думають про свої статки, а не про те, як зробити цю державу могутньою і багатою. Невже меркантильні  інтереси чиновників перемагають будь які амбіції вивести державу на якісно новий рівень, щоб, плідно попрацювавши на країну,  гідно ввійти в її історію, а не «вляпатись» в неї.

Коли ж країною будуть керувати ефективні менеджери, які усі рішення прийматимуть тільки в інтересах власної держави і свого народу? Коли можновладці  прагнутимуть жити в рідній країні та споживати плоди своєї праці, а не відправляти своїх дітей і виїжджати самим у більш успішні країни?  Коли ж вже прийде усвідомлення того, що куди б ви  не поїхали і скільки б коштів не мали, на чужині ви назавжди залишатиметеся емігрантами.

 Чому ж не зробити зі своєї країни таку державу, де буде жити комфортно,  безпечно і достойно, адже усі  умови для цього є.