Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.

Святкування сьомої річниці Майдану 22 листопада має бути цікавим. Головний "антигерой" 2004 року Віктор Янукович - президент України. Лідери Помаранчевої революції Юлія Тимошенко і Юрій Луценко - в СІЗО. Ключовий свідок по справі Тимошенко, який дає покази

Святкування сьомої річниці Майдану 22 листопада має бути цікавим. Головний "антигерой" 2004 року Віктор Янукович - президент України. Лідери Помаранчевої революції Юлія Тимошенко і Юрій Луценко - в СІЗО. Ключовий свідок по справі Тимошенко, який дає покази проти неї - головний "герой" Майдану - Віктор Ющенко. Європерспектива країни накрилася мідним тазом. Малий і середній бізнес ледь дихають через податкові імпровізації влади. Севастополь відданий Чорноморському флоту Російської Федерації мало не в довічне користування. На черзі - українська газотранспортна система.

Зрештою, саме святкування заборонене. Як і минулого року, міська влада вирішила завчасно встановити на головній площі країни ялинку. Ще Санта Клаус не виводив оленів зі стайні. Ще Святий Микола не пакував подарунків. А на Майдані вже монтують новорічну "йолку". Так що, вибачайте, панове революціонери, місце зайнято. Це перша наочна ознака того, що нам насправді є що святкувати. Минуло сім років з того дня як люди вийшли на Майдан обурені спробою влади нав'язати їм свого кандидата в президенти. Два роки тому він повернувся і відіграв назад все, що зміг. Але він і досі боїться цього місця.

Він боїться того, що ми згадаємо відчуття перемоги, відчуємо в собі силу. І, мабуть, найбільше, боїться того, що ми виправимо помилки, яких припустилися в 2004-му.

Для мене особисто Помаранчева революція скінчилася за кілька днів після її початку. Тоді, коли Ющенко погодився на переговори з президентом Леонідом Кучмою і своїм опонентом Віктором Януковичем в присутності міжнародних спостерігачів. Саме так в країнах третього світу передавали владу від диктаторів-людожерів лідерам, призначеним закордонними господарями. В таких випадках колишні диктатори і їх оточення отримували певний імунітет. Це для мене відповідь на питання, чому не було реалізоване гасло "Бандитам - тюрми!".

В Україні для застосування цієї моделі не було жодних підстав. Більшість тих, хто вийшов на Майдан, зробили це свідомо з чіткою вимогою змінити владу. Ющенко не потребував ніякої додаткової легітимізації у вигляді третього туру. Він міг прийняти присягу на підставі конституційної норми про те, що саме народ є джерелом влади в країні. Він злякався не крові безневинних. Йому страшно було брати владу з рук народу. Він взяв її з рук Кучми при згоді Януковича в присутності представників міжнародної спільноти. Це звільнило його від відповідальності перед нами. Проблема не в тому, що він це зробив. Проблема в тому, що ми йому це дозволили.

Ми погодилися по карнавальному персоніфікувати боротьбу Добра зі Злом. Ми чомусь вирішили, що достатньо замінити "поганого" Януковича на "доброго"  Ющенка і буде щастя. Ми не стали наполягати на зміні системи стосунків між владою і народом, бо ж влада тепер "хороша". Ми забули про те, що насправді хороша влада - підконтрольна влада. Про те, що шлях до Європи починається не з переговорів у Брюсселі, а з власного подвір'я. З готовності спитати з будь-якого чиновника від керівника ЖЕКу до міністра, депутата чи президента.

Ми поміняли персони і розійшлися, не зачепивши системи. Хоча ми все ж таки відклали на п'ять років те, що відбувається в Україні сьогодні. І це - незаперечний здобуток Помаранчевої революції. Не думаю, що нинішня влада розуміє, що саме сталося 2004-го і що зрештою дозволило їй зберегтися. Зі своєї тодішньої поразки вона не зробила жодних висновків. Вона не знає, чи зробили їх ми. Але вона інтуїтивно відчуває загрозу з боку громадянського суспільства, символом пробудження якого є помаранчевий Майдан.

Вона щиро сподівається, що її прикриє "Йолка" і святковий "Беркут". Але ж ми пам’ятаємо, що можемо, коли хочемо, сказати "ні" так, що нас почують і з нами змушені будуть рахуватись. В наший писаній-переписаній Конституції все ще зберігається положення про те, що українській народ є єдиним джерелом влади в цій країні. У нас було достатньо часу для того, щоб усвідомити - ті, хто дає наказ встановлювати "йолку" і охороняти її - не є господарями нашого життя. Це лише чиновники, найняті нами на роботу. Ми забезпечуємо їхню діяльність з власної кишені.  А хто платить, той, як відомо, і замовляє  музику.
Відправити:
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи