Роздуми вголос про вибори 2019

Кожного дня ми робимо тисячі різних виборів: ми обираємо сніданок і маршрут, яким дістаємось на роботу, ми визначаємо пріоритети і вибираємо друзів та супутників по життю. Вибори бувають легкими і складними, але вибори завжди ставлять перед вибором: йти чи не йти, голосувати або утриматись, обрати кращого серед гірших чи просто хайпанути. 

Вибори в країні – це завжди перехрестя… перехрестя шляхів розвитку, а іноді навіть історичні рубікони. Саме рубіконами я б назвав вибори в Україні цього року. І я маю на увазі і вибори Президента, і вибори до парламенту. 

Вибори Президента будуть в останній день березня, а парламентські - восени, тому почну з виборів Глави держави. ЦВК станом на 7 лютого вже зареєструвало більше 40 кандидатів. Особисто я знаю 18 людей, які отримали посвідчення кандидатів на пост Президента України. Деякі з них - мої друзі, але це не полегшує мій особистий вибір. Президент України згідно Конституції є Верховним Головнокомандувачем, який відповідає за міжнародну політику, а також сектор оборони та безпеки. Особливу актуальність це набуває під час агресії іншої держави та воєнних дій, які майже 5 років тривають на території нашої держави. 

Після Революції Гідності я послідовно відстоюю позицію про необхідність перезавантаження пострадянських інституцій та масовий прихід у владу політиків та технократів нового покоління. Покоління, яке було ядром Майдану та двигуном реформ у 2014-2016 роках, покоління, яке говорить кількома іноземними мовами та отримувало освіту у західних вишах, покоління, яке не пам’ятає совку і мріє про європейську Україну. В 2017-2018 я був впевнений, що це наше покоління зможе об’єднатись та висунути свого кандидата в Президенти, головним чином для того, щоб заявитись і піти за півроку єдиною командою у парламент. Такою людиною міг стати Святослав Вакарчук, багато з нас говорили з ним особисто і переконували висуватись. Ми розуміли, що він не стане Президентом, але вірили, що це наш шанс привести до влади критичну масу нових політиків. Славко вирішив не йти. Зрештою, у нього теж є право вибору. Чи стане такою людиною Володимир Зеленський - буде залежити від того, яку команду він об'єднає навколо себе. А давати оцінку кандидатам, які були причетними до розбазарювання Армії до 2014 року чи людям, які змагаються у популізмі, я не буду. Маю лише сказати, що після дуже складних і довгих роздумів та обговорень в колі друзів я вирішив голосувати у першому турі за Петра Порошенка. Повірте, я маю багато критичних запитань до діючого Президента, але я також не з чуток знаю про те, що ми могли втратити державність в 2014-2015 і саме цього хотів наш ворог. Ми вистояли, почали важливі реформи в Збройних Силах і втримали країну на плечах Героїв неоголошеної війни, яку розпочала Росія з метою знищення нашої незалежності та свободи. Ми заплатили і продовжуємо платити  високу ціну, але ми - вистояли та почали важливі системні реформи і це, на мій погляд, є головною заслугою Петра Олексійовича! Пізніше буде Prozorro, децентралізація, «безвіз», відновлення економічного зростання та закріплення євроінтеграції в Конституції України та багато іншого, але чотири роки назад нам важливо було встояти, а не впасти на коліна перед ворогом. Саме тому я бажаю своїм друзям-кандидатам в президенти гідно пройти передвиборчий марафон, а сам голосуватиму 31 березня за Петра Порошенка. 

В той же час, ми бачимо суттєве зменшення динаміки трансформацій, які так необхідні нашій країни для руху вперед. І це, в першу чергу, стосується виконавчої влади, реформи судів, правоохоронних органів та ДФС. Стара корупційна система поступово відновлюється і витісняє нових людей. Останні 2-3 роки ми бачимо прояви імітації реформ, а в центральні та місцеві органи влади повертаються «міцні господарники» та «досвідчені держслужбовці». Це все тому, що наше покоління все ще не має власної об’єднаної сили та не стало справжнім суб’єктом української політики, який був би здатний сформувати принципово інший порядок денний розвитку країни. Ми не були готові до цього в 2014, коли багатьох запросили у виборчі списки різних партій, у нас немає власних медіа та великих капіталів, ми лише на шляху до спільної команди, яка б грунтувалась на довірі та співпраці, але ми усвідомлюємо, що вибори цієї осені – це виклик саме нашому поколінню. 

Міжфракційне об’єднання «Єврооптимісти» у Верховній Раді показало, що українські депутати можуть бути іншими, не такими як усі вже встигли звикнути за останні 10-15 років, можуть залишатись людьми і будувати свої рішення в першу чергу на цінностях та принципах. І я вірю в те, що цієї осені у новому складі українського парламенту буде ціла фракція нових політиків-оптимістів, до якої увійдуть порядні громадські активісти, справжні реформатори та чесні підприємці. Вірю в те, що це буде усвідомлений вибір нового покоління, який підтримають наші батьки.